Початок кризи в країнах «соціалістичного табору»

Нове радянське керівництво з 1953 р демонструвало прагнення до більшого реалізму, сприяючи таким чином пом’якшенню міжнародної напруженості. Воно з трьома до прояву певної терпимості до різних ідеологічних підходів у світовому комуністичному русі, визнанню більшої самостійності у політиці країн «соціалістичного табору», одночасно зберігаючи жорсткість по відношенню до тих, хто намагався вийти за допустимі рамки.

Рішення XX з’їзду КПРС знайшли свій відгук у світовому комуністичному русі.

Проти критики Сталіна виступили компартії Албанії та Китаю, де формувалися культи особистостей Е. Ходжі і Мао Цзедуна. У 1957 р в Москві і в 1960 р в Бухаресті пройшли наради представників комуністичних і робочих партій світу, У Бухаресті були відсутні представники компартій Китаю, Албанії та ряду інших партій. Але, незважаючи на розбіжності, вдалося в цілому погодити позиції компартій на основі рішень XX з’їзду КПРС.

Новизна у відносинах з соціалістичними країнами була продемонстрована в ході візиту Хрущова в Китай в 1954 р Сторони домовилися про розширення допомоги Китаю у створенні промислових підприємств, підготовці фахівців і дострокове повернення Китаю орендованих військових баз Далекий і Порт-Артур. У травні 1953 були відновлені дипломатичні відносини з Югославією. У 1955 року під час візиту в Белград Хрущова і Булганіна було досягнуто домовленості про повну нормалізацію партійних і міждержавних відносинах. СРСР визнав право Югославії бути позаблоковою, тобто «неприєднаної» країною.

У 1955 р СРСР і країни Східної Європи (крім Югославії) підписали договір про створення Організації Варшавського Договору (ОВД). Приводом став прийом Західної Німеччини в НАТО. ОВС була військово-політичним блоком, протистояв НАТО і дозволяв Радянському Союзу в нових умовах контролювати політичну сі туацию в країнах-союзниках.

В Угорщині в жовтні 1956 почалися багатотисячні демонстрації з вимогами зміни керівництва. Вони швидко набули антирадянський характер і переросли в збройні дії. Почалися криваві розправи над працівниками держбезпеки і партапарату. У цих умовах Радянський Союз застосував збройну силу. Вогнища збройного опору були пригнічені.

Тим часом наростали труднощі у відносинах з Албанією і Китаєм. На XXII з’їзді КПРС албанське керівництво було піддано різкій критиці за фактичний розрив зв’язків з СРСР, за репресії всередині країни. У відповідь Албанія в 1962 р вийшла з ОВС, і радянсько-албанські відносини майже припинилися на ряд десятиліть. СРСР втратив можливість розміщення в портах цієї країни військових кораблів.

До ідеологічних розбіжностей з Китаєм з кінця 1950-х рр. додалися міждержавні протиріччя. КНР відкинула прохання-СРСР про створення радянських військово-морських баз на її території. СРСР відмовився від співпраці в галузі ядерної фізики, т. Е. Допомоги Китаю у створенні атомної зброї. У 1960 р з Китаю були відкликані тисячі радянських фахівців. У 1963 між нашими країнами почалася ідеологічна війна. Мао Цзедун, лідер КНР, заявляв, що ядерної війни боятися не слід, і звинувачував радянське керівництво в ревізіонізм, обюрокрачіваніе, капітулянтство перед імперіалістами і т. Д. У тому ж році Китай пред’явив територіальні претензії на 1,5 млн кв. км радянських земель. Почалися прикордонні інциденти. У відповідь на кордон з Китаєм з осені 1963 була проведена масова перекидання радянських військ та здійснено її зміцнення.

Підтвердженням надій на майбутню перемогу соціалізму в світовому масштабі стали в ті роки події на острові Куба. У 1959 р до влади там прийшли революційні повстанці на чолі з Ф. Кастро. Були встановлені радянсько-кубинські відносини. У квітні 1961 року за підтримки США противники Кастро намагалися висадитися на острові. Десант був знищений. Почалося стрімке зближення Куби і СРСР: надання економічної та військової допомоги.

Посилання на основну публікацію