Побут і виховання спартанців

В державному устрої Спарти привілейований стан – спартіати – складав так звану «общину рівних». Це був пережиток військової демократії, характерний для перехідного періоду від родового суспільства до класового.

Але «община рівних» в умовах спартанської рабовласницької держави виявилася воєнізованим об’єднанням панівного класу (стану спартіатів) для придушення ілотів і перієків.

Спартанці займалися військовою справою. Тільки вона вважалася гідним заняттям спартіата.

Для того щоб вирощувати сильних і міцних воїнів, суспільний лад Спарти культивував спеціальну систему виховання.

Кожного новонародженого несли в вищу державну установу Спарти – герусію, тобто рада старійшин, після чого в спеціальній комісії вирішували, чи залишити дитину жити або вбити її. Якщо дитина народжувалася слабкою і хворобливою, її скидали зі скелі.

Здорову і сильну дитину спартанці залишали в живих, і вона виховувався у матері до семи років. Потім вона йшла у суспільну школу, де проводила час до повноліття, тобто до 18 років. У школі жили і вчилися. Режим спартанської школи був дуже суворим. Хлопчики спали на твердій циновці без подушки, ховалися легкою ковдрою.

Єдиним їхнім одягом був плащ (гіматій).

Ходили хлопці-спартанці босоніж взимку і влітку і з непокритою головою. Вони повинні були переносити однаково добре як спеку, так і холод.

Для того щоб виховати в хлопчиках витривалість, спартанська держава привчала їх до голоду і жадоби. Були дні, коли їх не поїли. Привчали їх і до перенесення фізичного болю. З цією метою при переході з молодшої вікової групи в старшу юних спартіатів сікли в урочистій обстановці.

Це відбувалося біля храму Артеміди. Керувала обрядом жриця, що тримала в руках маленьку статуетку Артеміди. Коли жриця піднімала статуетку вгору, удари різок слабшали, коли опускала вниз, удари ставали сильнішими. При цьому жоден спартанський хлопчик не повинен був ні кричати, ні стогнати, так як це вважалося ганьбою.

У школі хлопчики займалися фізичними вправами і військовою справою. Метою такого прийнятого в суспільному ладі Спарти виховання було виростити сильного, загартованого воїна. Юнаки-спартанці вчилися читати, писати, рахувати, співати і танцювати, читати вірші на патріотичну тему.

Займатися філософією і красномовством не дозволялося.

Спартанські хлопчики привчалися говорити якомога коротше – «лаконічно» (від назви країни – Лаконія). Прикладом такого лаконізму можуть служити слова матері, що проводжала сина на війну. Вона дала йому щит і сказала:

«З ним або на ньому».

У Спарті, єдиній державі Греції, зверталась велика увага на виховання жінок, які користувалися загальною повагою. Спартанці вважали, що здорові діти можуть бути тільки у здорової матері. Тому дівчатка не займалися домашнім господарством. Це все робили ілотки. Спартіатки ж з дитинства займалися гімнастикою і спортом, вони вміли:

  • читати;
  • писати;
  • рахувати, як і хлопчики.

У Спарті влаштовувалися змагання з гімнастики та легкої атлетики. Спочатку виступали юнаки, потім – дівчата. Збереглася статуя спартанської дівчини – переможниці в бігу.

Коли спартанці досягали повноліття, вони одружувалися, створювали сім’ю, але згідно вимоги спартанського суспільного ладу все їх подальше життя носило чисто військовий характер.

Цілий день з ранку до вечора вони перебували у військовому загоні з тими ж товаришами, з якими вчилися в школі.

Вони разом займалися військовими вправами і разом їли. Вони обідали у військових підрозділах. Ці спільні трапези називалися в Спарті фидитії, греки інших міст називали їх сиситіями.

Члени фидитії становили головний осередок спартанського суспільства – «общину рівних» – і володіли всіма політичними правами. Для того щоб бути членом фидитії, треба було вносити певний натуральний внесок на загальні трапези. Якщо спартіат збіднів і не міг зробити цього внеску, він вибував з фидитії і тим самим з «общини рівних». Він втрачав політичні права.

Вся спрямованість як спартанського державного виховання, так і подальшого суспільного життя спартіатів мала на меті зміцнення військової могутності країни.

Спартіат насамперед повинен був бути воїном.

І це була необхідність, викликана не близькістю зовнішнього ворога, а постійним спільним життям з пригніченим, вороже налаштованим населенням – ілотами.

Посилання на основну публікацію