Побудову соціалізму і жорсткість політичного режиму

У результаті стрімкого «наступу соціалізму по всьому фронту» до середини 1930-х рр. в СРСР відбулися величезні економічні, соціальні та політичні зміни. Вони були закріплені в прийнятій 5 грудня 1936 нової Конституції СРСР. Основний закон проголошував перемогу соціалізму в країні.

Політичною основою держави проголошувалися Ради депутатів трудящих, але організація їх роботи змінювалася. Замість всесоюзних, республіканських та обласних з’їздів Рад створювалася система, що включала районні, міські, республіканські Поради і Верховна Рада СРСР. Конституція визначала політичну структуру СРСР. До її складу, крім ВКП (б), входили «професійні спілки, кооперативні об’єднання, організації молоді, спортивні й оборонні організації, культурні, технічні та наукові товариства». Список носив вичерпний характер, інші організації виникнути не могли. Конституція декларувала широке коло прав громадян. Встановлювалися загальні (до цього в СРСР існували категорії населення, позбавлені виборчих прав), прямі (замість багатоступеневих), рівні (замість пропорційних), таємні (замість відкритих) вибори до Рад усіх рівнів.
Вибори в нові органи влади проходили в 1937 і 1938 рр. у святковій обстановці. Проте одночасно в країні відбувалися масові репресії. В основі посилення режиму в середині 1930-х рр. лежало уявлення керівників СРСР про допустимість превентивної (упреждающей) репресії. Превентивні репресії розглядалися як засіб придушення не тільки окремих особистостей, але і цілих соціальних груп, чиї інтереси були чужі принципам існуючої влади і які могли надати їй активну протидію.

Після революції можна виділити три етапи репресивної політики.

На першому етапі, який охоплює період революції та Громадянської війни, репресії були спрямовані проти «класових ворогів»: буржуазії, землевласників, офіцерів, частини інтелігенції, духовенства, козацтва. Ці репресії набули форму «червоного терору».

Другий виток репресивної спіралі припадає на кінець 20-х – початок 30-х рр. В якості об’єктів превентивної репресії виступали ті, хто відкрито не приймав курс на форсовану індустріалізацію або сумнівався в його правильності. Для залякування нелояльних була організована серія гучних показових судів проти інтелігенції, старих «буржуазних» фахівців («Шахтинська справа», «Справа Промпартії» та ін.). Особливо масовими були репресії проти селян, які противилися колективізації та розкуркулення. В цілому в ході кампанії з розкуркулення у віддалені райони країни була виселена приблизно 381 тис. Селянських сімей.

Результатом цього витка репресій стала зміна правлячого шару: з суспільного життя була видалена переважна частина старих більшовиків. На їхні місця висувалися «молоді сталінці”, не сумніваються в правоті верховної влади і готові виконувати всі її рішення. Їх погляди і особистий досвід надавали визначальний вплив на політику СРСР аж до середини 80-х рр. XX ст. (Л. І. Брежнєв, А.Н. Косигін, М.А. Суслов, Д.Ф. Устинов, А.А. Громико, Ю.В. Андропов і багато інших).

Соловецький камінь в Москві – пам’ятник репресованим.
Пік масових репресій, який отримав назву Великого терору, припав на 1937-1938 рр. Початок йому поклав наказ наркома внутрішніх справ СРСР Н.І. Єжова від 31 липня 1937 Він був націлений на знищення або ізолювання в ГУЛАГу значної маси людей, що піддавалися переслідуванням в недавньому минулому, але отримали по Конституції 1936 всі права. Серед таких категорій населення в наказі називалися колишні куркулі, духовенство і сектанти, активні учасники антирадянських збройних виступів, члени антирадянських політичних партій, білі, карателі, репатріанти і деякі інші. Число репресованих по цьому наказу досягло майже 770 тис. Чоловік. Багато в чому розмах цих заходів був викликаний побоюваннями Сталіна і його оточення в тому, що на перших в історії СРСР загальних виборах перемогу на місцях можуть одержати противники його курсу. Ряд найбільш видних діячів більшовицької партії були засуджені в ці роки на відкритих судових процесах. Однак більшість репресованих тоді були засуджені спеціально створеними позасудовими органами («трійками» і т. Д.).

Жертвами юридично необґрунтованих масових репресій були представники всіх – і старих, і нових – соціальних груп радянського суспільства. Згідно з сучасними даними, з 1930 по 1953 р через виправно-трудові табори пройшло 11800000 людина, через колонії – 6500000, т. Е. Все – 18300000. З них за «контрреволюційні» злочини було засуджено 3700000 чоловік (20,2%). Вирок до вищої міри покарання отримали 786098 підсудних. З позицій загальнолюдської моралі загибель і зламані життя людей не можуть бути виправдані.

Роль і значення масових репресій тих років розглядаються і оцінюються по-різному. Соратник Сталіна В.М. Молотов (голова РНК в 1930-1941 рр.) Стверджував: «Якщо врахувати, що ми після революції рубали направо-наліво, здобули перемогу, але залишки ворогів різних напрямків існували, і перед обличчям майбутньої фашистської агресії вони могли об’єднатися. Ми зобов’язані 37-му році тим, що у нас під час війни не було «п’ятої колони». (Термін «п’ята колона» з’явився в роки Громадянської війни в Іспанії в 1936-1939 рр., Так стали називати внутрішніх ворогів існуючої влади, готових боротися з нею спільно з зовнішніми противниками цієї країни.) Маршал І.С. Конєв дотримувався протилежної думки: «Не підлягає сумніву, що якби тридцять сьомого – тридцять восьмого років не було, і не тільки в армії, але і в партії, в країні, то ми до сорок першого році були б незрівнянно сильніше, ніж були» .
Підведемо підсумки
У 1930-і рр. радянському народові вдалося зробити справжній історичний подвиг. Був здійснений потужний ривок у розвитку, якісно преобразився соціально-економічний і культурний вигляд країни, змінилося її місце у світі. Колосальні результати були досягнуті неймовірно драматичними зусиллями, за них була заплачена висока ціна.

Рішення грандіозних завдань було забезпечено державно-політичною системою, яка носила мобілізаційний характер. Побудована жорстко централізовано, в дусі воєнного часу, вона зуміла забезпечити концентрацію наявних ресурсів на головних напрямках. Поєднуючи примус і моральні стимули, використовуючи страх і ентузіазм, створена «вертикаль управління» в цілому вирішила ті завдання, які постали перед країною в кінці 1920-х рр.

Посилання на основну публікацію