Побудова «великого суспільства» в США

До кінця 50-х рр. суспільно-політичний консенсус, визначився в попередні роки, став викликати все більше роздратування в американському суспільстві. Консервативні основи не відповідали реаліям періоду НТР.
Головною внутрішньою проблемою було недосконалість системи соціального захисту населення, яка склалася в 30-40-і рр. і за межами якої виявлялися низькодохідні і расово-етнічні групи населення. Дозвіл проблеми вимагало серйозних фінансових витрат. Механізм реалізації державних заходів і викликав загострення міжпартійної боротьби, що підривало досягнуте раніше рівновагу.
Не менші суперечки викликала і зовнішньополітична стратегія США, в основі якої лежав жорсткий і прямолінійно агресивний курс Ейзенхауера-Даллеса.
Давно назревавшие розбіжності між демократами і республіканцями вирвалися назовні в ході виборчої кампанії 1960
Ліберальні демократи та їхні лідер Джон Ф. Кеннеді оприлюднили свою програму, головне гасло якої – «нові рубежі» – обіцяв американцям зміни на краще, прогрес і процвітання. У центр ставилося підвищення темпів економічного зростання, що повинно було дати державі додаткові кошти для здійснення великомасштабних соціальних реформ.
Уряд Кеннеді вже в перші місяці роботи провело ряд обіцяних заходів:
– Підвищення МРОТ;
– Продовження термінів виплати допомоги по безробіттю;
– Прийняття великої програми житлового будівництва і т.д.
Зростання державних витрат викликав критику з боку консервативних сил фінансової політики демократів. Але президент не збирався відмовлятися від проведення соціальних реформ, хоча і санкціонував ряд заходів щодо пом’якшення податкового тиску на підприємницькі кола.
Наступним кроком до загострення суспільного протистояння стала ліквідація расової сегрегації та дискримінації. Рух афроамериканців за громадянські права на чолі з Мартіном Лютером Кінгом набиравшее силу з другої половини 50-х рр. уособлювало зростання соціальної напруженості в країні. Це спонукало президента в червні 1963 внести до конгресу білль про цивільних правах. Консервативна коаліція в конгресі відмовилася підтримати ініціативу президента. У цьому питанні адміністрація Кеннеді зіткнулася з воістину непримиренною опозицією.
Відзначимо, що згодом була прийнята ціла серія законів з цієї проблеми:
– 1964 г. – закон про громадянські права негрів;
– 1965 – закон про виборчі права;
– 1968 – закон про заборону дискримінації при продажу та оренди житла.
Ці заходи виявилися вкрай своєчасні, бо ситуація починала виходити з-під контролю. У 1966- 1968 рр. по найбільших містах США прокотилася хвиля повстань в негритянських гетто. Владі потрібні тривалі зусилля і великі кошти, щоб стабілізувати ситуацію.
22 листопада 1963 в Далласі був убитий президент Дж. Кеннеді. На посаду президента вступив віце-президент Л. Джонсон. Він продовжив курс Кеннеді і напередодні нових президентських виборів 1964 проголосив нову програму своєї партії – побудова «Великого суспільства». Вона була ще більш амбітна і масштабна, ніж «нові рубежі», і передбачала боротьбу з расизмом, дискримінацією та бідністю. Республіканці затаврували її як відверто прокомуністичну і реалізовує політику «повзучого соціалізму». Антидемократичну опозицію очолив сенатор від Арізони Баррі Голдуотер, сподвижники якого закликали до рішучого скорочення всіх федеральних соціальних програм.
Результати виборів показали, що переважна більшість американців розділяли ліберальноетатістскіе цінності. За демократа Л. Джонсона проголосувало 43 млн. Чол. Ліберальним демократом належало і більшість місць в конгресі.
Спираючись на підсумки виборів, адміністрація Джонсона вже в 1965 р приступила до реалізації своєї програми реформ:
– Законодавство з негритянської проблемі (див. Вище);
– Закон «про економічні можливості», націлений на допомогу малозабезпеченим громадянам (для близько 10 млн. Американців);
– Введення системи медичного страхування пенсіонерів;
– Підвищення МРОТ і т.д.
Однак в умовах розширення військових витрат на війну у В’єтнамі уряд був змушений скоротити і згорнути низку соціальних проектів.
Тривала в’єтнамська епопея породила зліт соціального протесту в країні. «Бунт молодих» породив великі проблеми для влади. Активісти студентські товариств закликали до заміни «влади, спирається на власність» владою, що спирається на любов, думка, розум і творчості. Зросла кількість антивоєнних акцій протесту.
У результаті напередодні виборів 1968 в країні склалася надзвичайно заплутана політична ситуація. Зовнішньо-і внутрішньополітичний курс президента Джонсона піддавався критики. Тому на місце нового лідера демократів стала розглядатися кандидатура брата покійного президента Дж. Кеннеді – Роберта Кеннеді. Однак незадовго до початку передвиборчої кампанії він був убитий. Лідером партії і кандидатом у президенти від демократів ставати малопопулярний в партійних колах віце-президент р Хемфрі. У стані демократів з’являються «відщепенці» в особі губернатора Алабами Джорджа Уоллеса, також висунув свою кандидатуру на президентський пост. У цих умовах партійної кризи демократів перемогу на виборах, хоча і з невеликою перевагою, здобув кандидат від республіканської партії – Річард Ніксон.
Прихід до влади Ніксона можна назвати початком республіканського циклу в політичній історії Америки другої половини ХХ століття. За виключення чотирирічного перебування при владі демократа Дж. Картера (1976-1980), протягом п’яти термінів з шести з 1968 по 1992 р Білий дім займали президенти-республіканці.
На початок правління Ніксона припав спад ділової активності в країні, яка супроводжувалася скороченням обсягів промислового виробництва, збільшенням безробіття, підвищенням цін. Економісти позначили цей процес терміном «стагфляція» – поєднання стагнації виробництва та інфляції. Йому передував процес згортання соціальних програм та зменшення роди держави в регулюванні економіки.
Проте економічні труднощі змусили президента Ніксона в серпня 1971 оголосити про перехід до «нової економічної політики».
Заходи НЕП:
– Заморожування цін і заробітної плати;
– Автоматичне підвищення пенсій та допомог відповідно з інфляційними процесами;
– Розширення програми вспомоществованія і т.д.
Таким чином, республіканці змушені були стати на позиції базових основ кейнсіанства.
Але найбільш вражаючими досягненнями були успіхи адміністрації Р. Ніксона в області зовнішньої політики:
– Радянсько-американські угоди по ПРО і ОСВ-1;
– Згортання американської присутності у В’єтнамі.
Президентські виборах 1972 знову принесли перемогу президенту Р. Ніксону. Однак скористатися своїм успіхом повною мірою йому не вдалося. Вже в 1973 р почалася низка політичних скандалів (про незаконне прослуховування передвиборного штабу демократів в готелі «Уотергейт»), що завершилася в серпні 1974 р вимушеної відставкою Ніксона. Ще раніше подав у відставку віце-президент С. Агню. Ці події завдали удару по престижу республіканської партії та іміджу державної влади США в цілому. У довершенні на країну в 1974 р обрушився глибока економічна криза, що поставила питання про необхідність структурних реформ в економіці.

Посилання на основну публікацію