Підготовка СРСР до війни

До початку третьої п’ятирічки (1938-1942) технічна реконструкція СРСР була в основному завершена. У результаті індустріалізації Радянський Союз став однією з трьох-чотирьох країн світу, здатних виробляти будь-який вид промислової продукції, доступної в той час людству.

Після початку Другої світової війни в Європі радянське керівництво вжило нові зусилля з нарощування військового потенціалу. Частка витрат на оборону у державному бюджеті зросла з 12,7% у другій п’ятирічці до 25,4%. Причому і ці показники потім скорегували у бік підвищення. До червня 1941 р військові витрати зросли до 43%. Якщо щорічний приріст всієї промислової продукції в мирні роки третьої п’ятирічки становив у середньому 13%, то оборонної – 39%. У східних районах країни будувалися оборонні заводи і підприємства-дублери, що створювалися на випадок руйнування або захоплення заводів на заході. Напередодні війни на Уралі і в Сибіру вже перебувала майже п’ята частина всіх військових заводів. Освоювалося виробництво нової військової техніки: середніх танків Т-34, важкого танка КВ, реактивних мінометів БМ-13, штурмовиків Іл-2 та ін., Що перевершували тоді по ряду показників закордонні аналоги. Однак і при таких темпах переозброєння армії мало завершитися лише в 1942-1943 рр.

Для прискорення темпів промислового розвитку влада вдалася до мілітаризації праці. З 1940 р робочим було заборонено переходити на інше підприємство без дозволу дирекції: самовільний відхід з підприємства карався тюремним ув’язненням на термін від 2 до 4 місяців; за запізнення на роботу на 20 хвилин без поважної причини робітник міг бути засуджений на 6 місяців примусових робіт. Засудження було умовним: робочий продовжував трудитися на своєму місці, але в нього вичитали до 25% заробітку на користь держави. У тому ж році тривалість робочого дня була збільшена з 7 до 8:00, замість шестиденного робочого тижня вводилася семиденний.

Партійні збори в танковій частині. 1940

Серйозні реформи були проведені в Червоній Армії. У 1938 р був здійснений перехід від територіально-кадрової до кадрової системі її комплектування. 1 вересня 1939, в день початку Другої світової війни, в СРСР був прийнятий закон «Про загальний військовий обов’язок», за яким були збільшені терміни військової служби, призовний вік знижувався з 21 року до 18 років, подовжувався термін перебування військовозобов’язаних у запасі. Це дозволило більш ніж удвічі збільшити чисельність армії з приблизно 2500000 осіб у 1939 р до майже 5,8 млн людей до 22 червня 1941 (чисельність збройних сил Німеччини на 15 червня 1941 становила понад 7300000 чоловік ).

У передвоєнні роки проводилась величезна оборонно-масова робота. Так, в добровільному Товаристві сприяння обороні, авіації і хімічному будівництву До 1941 р перебувало близько 14 млн осіб. У навчальних закладах суспільства вивчали стрілецьку справу, засоби ППО, прийоми штикового бою, водіння автомобілів, пілотування літаків. Швидко розширювалася система військових училищ і шкіл. За 1937-1940 рр. офіцерський корпус виріс в 2,8 рази. Однак у зв’язку з швидким зростанням армії до початку 1941 р некомплект командного складу в сухопутних військах становив близько 70 тис. Командирів, а в льотно-технічному складі – близько однієї третини. До початку Великої Вітчизняної війни три чверті командирів перебували на своїх посадах менше року і не володіли необхідним військовим досвідом.

Некомплект вищих командних та офіцерських кадрів до початку війни в чому з’явився результатом репресій. 11 червня 1937 преса повідомила про те, що закрите засідання військового трибуналу винесло смертний вирок звинуваченому в шпигунстві і зраді заступнику наркома оборони маршалу М.Н. Тухачевскому. Разом з ним були страчені сьомій видатних військових діячів, у тому числі І.Е. Якір, Р.П. Ейдеман, В.К. Путна, А.І. Корк та ін. За два роки «чистки» з армії вибуло (звільнені в запас, засуджені до тюремного ув’язнення, розстріляні) 11 заступників наркома оборони, 75 з 80 членів Вищої військової ради, 8 адміралів, 2 з 4 залишалися до того часу маршалів Радянського Союзу (А.І. Єгоров і В.К. Блюхер), 14 з 16 генералів армії, 90% корпусних армійських генералів, близько 37 тис. з 80 тис. офіцерів. З них 3-4 тис. Були розстріляні, 6-8 тис. Опинилися в тюрмах і таборах. У висновку знаходилися такі прославлені в недалекому майбутньому воєначальники, як маршал К.К. Рокоссовський, генерал А.В. Горбатов та ін.
У результаті до початку Великої Вітчизняної війни склалася парадоксальна ситуація: був створений колосальний військово-технічний потенціал, але їм багато в чому нікому було грамотно розпорядитися. У цьому, мабуть, полягала головна причина невдач Червоної Армії в початковий період війни.

Крім того, І.В. Сталін і вище радянське керівництво здійснили грубий прорахунок у визначенні характеру і термінів війни з Німеччиною. До самого початку 1941 вони вважали, що війна буде наступальної і вестися Червоною Армією на чужій території. Вважали, що зіткнення з Німеччиною, найімовірніше, відбудеться в 1942 р

Наприкінці грудня 1940 – першу декаду січня 1941 в Москві пройшла нарада вищого командного складу Червоної Армії. Після його завершення була проведена велика стратегічна гра. Моделювалися бойові дії початкового періоду війни. За «західних» (німців) грав командувач Київським особливим військовим округом генерал армії Г.К. Жуков. За «східних» (радянських) – командувач Західним особливим військовим округом генерал-полковник Д.Г. Павлов. За планом гри передбачалося переконливо показати: «східні» зможуть відбити просування «західних», а потім перейти в рішучий наступ. Вийшло інше – «західні» трьома потужними ударами прорвали укріплені райони «східних» і розгромили їх сили.
1 лютого 1941 Жукова призначили начальником Генерального штабу. Він прискорює формування нових механізованих корпусів і стрілецьких дивізій, форсує виробництво танків і літаків нових зразків, закликає із запасу резервістів. У квітні – травні 1941 р приймаються рішення про будівництво командних пунктів НКВД і НКГБ, Генерального штабу, Наркомату Військово-Морського Флоту. Вони повинні були увійти до ладу через рік. До цього ж часу планувалося закінчити переозброєння армії, навчання командного складу і бійців.

Перші маршали Радянського Союзу
Однак Жуков бачив, що до початку німецької агресії всі ці заходи явно запізнюються. У середині травня начальник Генерального штабу зважився на відчайдушний крок. Він разом з наркомом оборони С.К. Тимошенко запропонував І.В. Сталіну завдати превентивного удару: зібрати в кулак наявні сили і засоби і першими напасти на який готується до стрибка супротивника.

Сталін категорично відмовився. Мабуть, він побоювався, що буде виглядати в очах світової громадської думки агресором, що ускладнило б надалі створення антигітлерівської коаліції – союзу з Англією і США проти Німеччини, Італії та Японії. Крім того, можливо, він все ж таки сподівався, що напад Гітлера вдасться відтягнути. Адже радянська розвідка називала аж шість дат початку німецької агресії. Наступало вказане число, але німці не починали війну. Бути може, і 22 червня – з того ж ряду дезінформації? А там і до осені недалеко. А тоді Гітлер напевно не нападе через неминучою осіннього бездоріжжя.

В результаті цих начебто цілком логічних міркувань війна застала радянські війська прикордонних округів зненацька. Прибували з глибини країни війська перебували в стадії розгортання: одні їхали в ешелонах до західного кордону, інші розвантажувалися. Директива з Москви про приведення військ у стан бойової готовності надійшла туди занадто пізно, буквально за кілька годин до початку німецького вторгнення.

Крім суб’єктивних причин невдач Червоної Армії на початку війни (відсутність досвідчених командних кадрів, стратегічні прорахунки), існувала і причина об’єктивна: співвідношення сил на західному кордоні було на користь Німеччини.

До початку війни проти СРСР вермахт був повністю відмобілізувати і володів майже дворічним бойовим досвідом. У складі сухопутних військ Німеччини було 214 дивізій (з них 35 танкових і моторизованих) і 7 моторизованих бригад, які налічували близько 8500000 чоловік особового складу. У радянських кордонів було зосереджено 152 дивізії і дві бригади вермахту, у тому числі всі танкові з’єднання. У «хрестовий похід» проти більшовизму вирушили і союзники Німеччини. На боці Гітлера були готові виступити Фінляндія, Угорщина, Румунія, Італія, Словаччина, які виставили 29 дивізій і 16 окремих бригад. Усього угруповання агресорів у радянських кордонів налічувала 190 дивізій загальною чисельністю понад 5,5 млн осіб, понад 4 тис. Танків, близько 47 тис. Гармат і мінометів, 3,7 тис. Бойових літаків. Формально зберігаючи нейтралітет, фактично співпрацювали з Гітлером Болгарія, Іспанія і петенівський Франція. Пізніше з числа громадян цих держав, а також з числа датських, бельгійських, голландських, чеських, норвезьких, шведських та інших «добровольців» було сформовано ще 26 дивізій. На Німеччину працювала промисловість фактично всієї Європи, крім Англії.

До червня 1941 р сухопутні сили Червоної Армії нараховували 303 дивізії (198 стрілецьких, 13 кавалерійських, 31 моторизовану і 61 танкову) і 22 бригади загальною чисельністю в 5200000 чоловік. На озброєнні Червоної Армії було близько 23 тис. Танків, 5 тис. Бойових літаків. У 1939-1941 рр. йшла заміна застарілих зразків озброєння і військової техніки на сучасні. Але цей процес не був завершений. У 1941 р військові заводи вже не випускали застарілу техніку та запасні частини до неї, а випуск нової розвертався повільно. У результаті приблизно п’ята частина танків і літаків старих зразків були небоєздатні і вимагали ремонту. У західних військових округах налічувалося 166 дивізій і 9 бригад чисельністю близько 2900000 чоловік. На напрямках головних ударів німецькі війська змогли створити 3-4-кратну перевагу в силах.

Посилання на основну публікацію