Перикл на чолі Афін

Протягом 50-х років V ст. до н. е. в політичному житті Афін безперервно зростає авторитет Перикла. З його ім’ям пов’язана епоха вищого розквіту Афін – «Перікл століття». Перйкл (494-429 до н.е.) за своїм походженням ставився до самої верхівки старовинної аристократії. Його батьком був Ксантіпп, один з героїв греко-перських воєн, а мати належала до знаменитого роду Алкмеонідов. Проте Перікл, на відміну від багатьох інших представників знаті, рішуче встав на бік народу, прагнучи виражати інтереси не якоїсь однієї станової групи, а всього громадянського колективу, і став лідером афінської демократії.

Після того як у 444 р. До н.е. е. був вигнаний остракізмом останній серйозний противник Перикла – Фукідід [17], Перікл протягом півтора десятиліть був практично єдиновладним правителем не тільки Афін, а й усієї величезної Афінської морської держави, проте всі демократичні установи при ньому успішно функціонували. Співгромадяни щорічно обирали його на посаду стратега. Тонкий політик, прекрасний оратор, широко освічена людина, Перікл був позбавлений будь-якого прагнення до тиранії. Влада і вплив Перікла були засновані виключно на його величезному особистому авторитеті і на довірі, яке відчував до нього демос. Народні збори, як правило, без заперечень брало його пропозиції, вважаючи їх найкращими.

Внутрішня політика Перикла характеризувалася турботою про зміцнення демократії в Афінах. Він прагнув забезпечити засобами існування афінську бідноту. Саме Перікл увів містофорію – плату за виконання посади. Ще однією цікавою заходом, прийнятим за пропозицією Перікла, була щорічно вироблялася видача найбіднішим афінянам «театральних грошей», щоб вони могли без шкоди для свого бюджету відвідувати театральні постановки, що вважалися справою державної ваги. Щоб забезпечити безземельних і малоземельних громадян гідними земельними наділами, при Перикле грунтувалися клерухии – військово-землеробські поселення афінян за межами Аттики, на територіях союзних полісів (наприклад, на півострові Херсонес Фракийский, на островах Самос, Наксос, Андрос та ін.).

Використовуючи величезні суми фороса, внесеного союзниками, Перікл почав в Афінах грандіозне будівництво, в ході якого біднота була забезпечена стабільною і високооплачуваною роботою, а на афінському Акрополі був споруджений неповторний архітектурний ансамбль, увінчаний Парфеноном – храмом богині Афіни. Це служило звеличанню рідного поліса Перикла. Афіни перетворилися на найкрасивіше місто Еллади. А в оточення Перикла увійшли багато видних грецькі філософи, вчені, поети. Завдяки цьому Афіни стали, за висловом Перикла, справжньою «школою Еллади».

Зовнішньополітична діяльність Перикла була присвячена одній, але великій меті – зміцненню слави, величі і могутності Афін. Афінський поліс повинен був стати гегемоном (т. Е. Вождем) всього грецького світу. Спираючись на колосальну військову міць Афінської морської держави, на її, як здавалося, невичерпні фінансові ресурси, Перікл крок за кроком втілював у життя розроблену ним програму.

У 448 р. До н.е. е., відразу після завершення греко-перських воєн, Перікл виступив ініціатором скликання в Афінах общегреческого конгресу з питань післявоєнного світоустрою. Як пише Плутарх, на конгресі повинні були розглядатися питання «про еллінських храмах, спалених варварами, про жертви, які слід принести за порятунок Еллади по обітниці, даній богам … про безпечний для всіх плаванні по морю і про світ». Однак конгрес не відбувся через протидію Спарти, яка відмовилася прислати своїх представників і заборонила робити це полісами – членам Пелопоннеського союзу, де вона очолювала.

Після невдалої спроби скликати панеллінскій конгрес Перікл вирішив забезпечити панування Афін в грецькому світі іншими способами. Він почав інтенсивно розширювати Афінську морську державу, включаючи в неї все нові й нові міста (так, в 437 р. До н.е.. В Афінську архе увійшли багато чорноморські поліси). Уже знаходяться в складі Афінської морської держави поліси він міцно утримував в ній, припиняючи за допомогою військової сили будь-які спроби їх відділення. У 440 р. До н.е. е. на острові Самос Перікл особисто очолив жорстоке придушення повстання проти афінського засилля.
Афінський Акрополь. Фотографія

За планами Перикла головний геополітичний противник Афін – Пелопоннесский союз – повинен був бути поступово ізольований. З цією метою афіняни більш енергійно почали проникати у Велику Грецію, яка традиційно вважалася сферою впливу Пелопоннеського союзу і, зокрема, його найбільшого економічного центру – Коринфа. У 443 р. До н.е. е. Перікл приступив до реалізації небаченого до того в історії Греції заходу. У Південній Італії була заснована колонія панеллінського типу – місто Фурії. В її основі взяли участь вихідці з багатьох грецьких полісів. Перікл сподівався, що афіняни, зайнявши лідируюче положення у новій державі, зроблять Фурії форпостом впливу Афін на західному напрямку.

Але його очікуванням не судилося збутися, оскільки політична ситуація почала різко загострюватися. Активна західна політика афінян викликала все більше занепокоєння Коринфа, незадоволеного появою конкурента. Відносини між Афінами і Коринфом стали відверто ворожими. Невдоволення посиленням Афін починала проявляти і Спарта. Назрівав збройний конфлікт між двома найбільшими військово-політичними блоками Греції? в. до н. е. – Пелопоннеської союзом і Афінської архе.

Історіографія

В оцінці демократичного устрою Афін якихось суттєвих розбіжностей у точках зору між фахівцями не існує. Всі визнають, що створена Клисфеном на рубежі архаїчної і класичної епох і проіснувала майже два століття система афінської демократії являє собою найбільше досягнення політичної практики античного світу і що багато її принципи були використані в якості основоположних сучасними демократичними державами. Але відмінності в підходах до проблеми все ж існують.

Антиковедов – прихильників «інституційного» підходу цікавлять в першу чергу політичні інститути демократії: органи державної влади (екклесія, Рада п’ятисот, геліея та ін.), Способи прийняття рішень в цих органах (зокрема, процедура голосування), законодавство, регулировавшее діяльність владних структур . Вони прагнуть в ідеалі відтворити основні положення демократичної афінської «конституції» (хоча про конституцію, подібної сучасним, стосовно до античним полісами можна говорити лише умовно, оскільки такий вони не мали). Даний підхід був особливо популярний на рубежі Х! Х-ХХ ст.

Відкритий в 1891 р трактат Аристотеля «Афінська політія», присвячений саме інституційному аспекту історії Афін, став основою робіт багатьох відомих істориків [Г. Бузольт (G. Busolt), К. Белох (K. Beloch), Г. Де Санктіс (G. De Sanctis), В. П. Бузескул та ін.]. З них можна дізнатися про державний устрій демократичного афінського поліса, його формуванні та еволюції. У середині ХХ ст. з’явилася цікава книга Ч. Хігнетта (C. Hignett) про історію афінської конституції до кінця V ст. до н. е. У роботах відомого датського історика М. Хансена (M. Hansen) докладно проаналізована діяльність афінського народних зборів, судів присяжних і деяких інших органів.

Однак сьогодні більш популярний інший підхід, при якому поглиблено аналізуються не політичні інститути демократії, а різні форми демократичного життя в рамках цих інститутів. Досліджуються такі проблеми, як діяльність владних еліт в демократичному полісі, їх склад, взаємини з пересічними громадянами, механізми досягнення впливу, типи політичних угруповань, місце громадської думки в політичній боротьбі, роль особистості в історії держави та ін. Даний підхід проявляється в працях М. Фінлі (M. Finley), У. Коннора (W. Connor), Р. Сілі (R. Sealey), К. Моссе (C. Mosse), М. Оствальда (M. Ostwald), Дж. Обера (J. Ober ), Л. П. Маринович, С. Г. Карпюка та ін.

Лише небагатьом фахівцям [В. Еренберг (V. Ehrenberg), Г. Бенгтсон (H. Bengtson), П.Родс (P. Rhodes)] вдавалося поєднувати у своїх дослідженнях інтерес до обох аспектам вивчення афінської демократії. Такий комплексний підхід дозволяє уникнути одностороннього висвітлення того чи іншого аспекту. Слід підкреслити, що вкрай важливими представляються і політична структура демократичного поліса, і політичне життя з її специфічними особливостями, повний облік яких дозволить створити цілісну реконструкцію історії Афін епохи класичної демократії.

Посилання на основну публікацію