Перехід до сучасного індустріального виробництва

Зростаючі обсяги технологічно складної продукції вимагали не тільки оновлення парку верстатів і нового обладнання, але і більш досконалої організації виробництва.

Американський інженер Ф.У. Тейлор запропонував розділити процес виробництва складних виробів на ряд відносно простих операцій, що виконуються в чіткій послідовності з точним дотриманням хронометражу часу, потрібного для кожної операції.

Вперше систему Тейлора випробував на практиці автопромисловець Г. Форд в 1908 р при виробництві винайденої ним моделі «Форд-Т». Збірку машин стало можливо здійснювати на стрічці безперервно рухається конвеєра, що значно прискорило процес виробництва.

Додаткове джерело зниження витрат виробництва був знайдений у використанні нових можливостей, що розкрилися з розвитком транспорту та енергетики. Підприємства почали будувати там, де вони могли працювати з найбільшою рентабельністю. В одних випадках їх розміщували поблизу родовищ сировини, щоб заощадити на перевезенні. В інших – в містах, де в надлишку перебувала дешева робоча сила і жили споживачі готової продукції.

Створення гігантських виробничих комплексів дозволяло використовувати переваги не тільки конвеєрного виробництва, а й розподілу праці між цехами, що випускають різні вузли складних виробів.

Розвиток індустріального, конвеєрного виробництва могло бути прибутковим тільки при великих обсягах продукції, що випускається. Символом першої половини XX ст. виявилися гіганти індустрії з числом зайнятих в десятки тисяч чоловік.

Нові потреби виробництва сприяли прискоренню науково-технічного прогресу. Це було пов’язано з постійно загострюється конкуренцією на світових ринках. Підвищення конкурентоспроможності продукції відбувалося головним чином за рахунок зниження витрат на її виробництво. Це досягалося шляхом збільшення тривалості робочого дня, підвищення інтенсивності праці, скорочення зарплати найманих працівників. Однак подібні методи зустрічали все зростаючий опір робітників.

У результаті з розвитком профспілкового руху, виникненням політичних партій, що відстоюють інтереси осіб найманої праці, в більшості індустріальних країн були прийняті закони, що обмежують тривалість робочого дня, що визначають мінімальні ставки зарплати. При виникненні трудових спорів держава все частіше стало виконувати роль арбітра в інтересах збереження соціального миру.

У цих умовах основним методом підвищення конкурентоспроможності продукції стало використання більш досконалих продуктивних машин і устаткування. Це дозволяло збільшувати обсяги продукції, що випускається при колишніх або навіть менших витратах праці найманих працівників. Тільки за період 1900-1913 рр. продуктивність праці в промисловості зросла на 40%.

Основним методом завоювання ринків стала здатність раніше інших оновлювати асортимент продукції, викидати на ринок товари, що володіють якісно новими споживчими властивостями.

Найважливішим фактором забезпечення конкурентоспроможності, таким чином, став технічний прогрес. Корпорації, які найбільшою мірою користувалися його плодами, забезпечували собі переваги над конкурентами.

Посилання на основну публікацію