Партійний апарат і номенклатура

Нова еліта, яка прийшла до влади після 1917 р, повинна була вирішити головну залишену з дореволюційних часів проблему – забезпечити єдність суспільства і провести модернізацію країни. Поступово комуністична партійна структура стала виконувати в державі ті соціальні функції, які раніше виконували монархічна влада і дворянство. Партійні органи проводили відбір, виховання і просування кадрів вгору по службових сходах, забезпечували спадкоємність державної влади, служили гарантією її стабільності.

Партія все більше перетворювалася на складний ієрархічний механізм. В кінці 1922 р І.В. Сталін висунув перед ЦК РКП (б) питання про облік не тільки партійних, а й усіх безпартійних працівників у господарських органах в центрі і на місцях. Списки таких працівників і отримали назву номенклатура. Генеральний секретар ставив перед партією завдання всеосяжного охоплення, формування й виховання нової управлінської еліти. Якщо після XI з’їзду РКП (б) ЦК зосередив свою увагу на керівних партійних кадрах і партійному активі, то після XII з’їзду його увагу поширюється на все радянське чиновництво.

У листопаді 1923 р в ЦК РКП (б) був затверджений «Список посад центральних установ та їх місцевих органів, за якими призначення і усунення працівників проводяться постановою ЦК». Цей перший номенклатурний список спочатку включав близько 3,5 тис. Посад. Оформлення списку закріпило інститут номенклатури, який став основою партійної влади в СРСР.
Принцип партійної номенклатури заперечував ведомственность і грунтувався на подвійному підпорядкуванні комуніста вищестоящим партійним і державним органам. Цей принцип забезпечував можливість переміщення кадрів як по вертикалі, так і по горизонталі. Подвійне підпорядкування і подвійна відповідальність представників нової суспільної еліти стали в радянський період необхідною умовою відновлення державного централізму.

Посилання на основну публікацію