Падіння самодержавства в Росії

Заворушення в Петрограді почалися в лютому 1917 р В атмосфері шірівшейся голодної паніки і озлоблення хлібні черги переростали в демонстрації. До них приєднувалися солдати, яким загрожувала відправка на фронт. З’явилися заклики до повалення самодержавства. Спроби влади розігнати демонстрантів завершилися невдачею. 26 лютого Петроград опинився у владі бунтівного гарнізону міста і повсталих робітників, які організували Рада робітничих і солдатських депутатів. Головою Петроградської Ради став меншовик Н.С. Чхеїдзе, його заступником – есер А.Ф. Керенський. Подібні Поради формувалися і в інших губерніях і містах Росії.

Микола І, знаходився в Ставці Верховного головнокомандування в Могильові, направив в Петроград війська і сам виїхав до столиці. Однак поїзду імператора вдалося досягти лише Пскова, де знаходився штаб Північного фронту: залізничники блокували шляху. За умов глибокої кризи голова Державної думи М.В. Родзянко, лідери кадетів і октябристів і найбільш авторитетні генерали (AA Брусилов, Н.В. Рузський, М.В. Алексєєв та ін.) Переконали Миколи II відректися від престолу.

2 березня 1917 імператор зрікся престолу на користь молодшого брата – великого князя Михайла. Той у свою чергу також відмовився від корони самодержця. Самодержавство в Росії лягло.

Посилання на основну публікацію