Освіта та література Русі

З прийняттям на Русі християнства було пов’язано широке поширення писемності та освіти. Матеріалом для письма служили пергамент (спеціально вироблена теляча шкіра) і береста. Остання використовувалася для приватних листів, ділового листування, господарських записів. Читання та письма вчилися насамперед священнослужителі, вони навчали грамоті бажаючих прихожан. У Києві та Новгороді в спеціальних училищах при Софійському соборі діти священиків, бояр і багатих городян вивчали богослов’я, філософію, риторику та іноземні мови.
За часів правління Ярослава Мудрого з’явилися перші переклади з грецької мови на давньоруський книг не тільки релігійного, але і світського змісту. Жителям Давньої Русі були відомі проповіді отців церкви, історичні хроніки, твори античних і середньовічних авторів. Довгими днями і ночами переписувачі-монахи виводили на дорогих пергаментах чіткі лінії букв, прикрашали текст мальовничими слайдами, переплітали книги в обшиті оксамитом і шкірою дошки із золотим тисненням і самоцвітними камінням.
Найдавніша з дійшли до нас російська книга – «Остромирове Євангеліє» – була написана в середині XI ст. для новгородського посадника Остромира. При великокнязівському дворі і монастирях створювалися багаті книжкові зібрання. Найбільш значними серед них були збори при соборах Св. Софії в Києві і в Новгороді.
Багаті духовні традиції слов’ян, прийняття християнства і поширення писемності привели до створення на Русі літератури, що стала невід’ємною частиною її духовної спадщини. Основними жанрами літератури Київської Русі були літописи, житія святих і «слово» – моральне богословська твір.

Літописи представляли собою записи подій по роках (по «літах», як тоді казали). Першим з дійшли до нас пам’ятників такого роду є «Повість временних літ», створена ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором на початку XII в. Літописи містили відомості про війни та міжнародних договорах, княжих чварах і будівництві храмів, записи народних легенд і древніх сказань. Літописання, таким чином, було історико-літературним жанром, що відображав високий рівень розвитку давньоруської культури.
Засобом духовного виховання людей були житія – розповіді про життя і діяння людей, зарахованих церквою до святих. У них ставилися питання християнської моралі, розповідалося про чернече життя, боротьбі з єресями. «Сказання про Бориса і Гліба», складене на початку XII ст., Вчило вдумливого читача вірності слову і любові до ближнього.
До жанру «слова» відносяться знамените «Слово про закон і благодать» Іларіона, першого за часом літературне давньоруське твір, і «Повчання» Володимира Мономаха. У «Повчанні» князь прагнув передати синам свій багатий життєвий досвід, уявлення про особисті чесноти, якими повинен володіти правитель. Мужність і далекоглядність, працьовитість і вірність даному слову, турбота про бідних і убогих, піклування про єдність рідної землі – якості, які зробили самого Володимира Мономаха видатним державним діячем, однією з найяскравіших особистостей в історії Стародавньої Русі.

Посилання на основну публікацію