Особливості розвитку регіонів Сходу

Азіатський регіон – зосередження перших цивілізацій світу, кожна з яких мала свої особливості. Стародавність – особливий період у їх розвитку, що заклав основу для існування наступних поколінь. Що ж відрізняє і що зближує Месопотамію, Західну Азію, Індію та Китай?
Найдавніші цивілізації Азії були створені народами самої різної расової та мовної приналежності. Ці народи в силу різних випадкових обставин опинилися «у потрібний час у потрібному місці». Вони оселилися на родючих землях помірного субтропічного поясу (головним чином в алювіальних і лесових долинах великих річок) саме тоді, коли були вже освоєні і поширилися основні прийоми виробничого господарства – землеробство, тваринництво, виробництво кераміки, ткацтво, металургія. Жоден народ не упустив представилися можливостей, зумівши створити іригаційне землеробство, поділ праці і політичні структури.
Будь-яка культура – це результат складної взаємодії культур-попередниць, саморозвитку та безперервного культурного обміну з культурами-сучасницями: «чистих» культур, як і «чистих» рас, не буває. Культурна ж ізоляція, подібно ізоляції біологічної, але в набагато більш короткі терміни, веде до виродження культури.
Західна Азія і в першу чергу Дворіччя, долина Тигру і Євфрату, в низов’ях якій виникла шумерська цивілізація, завжди була відкрита зовнішнім впливам і впливів і вміла витягувати з усього цього безсумнівну користь для себе. Сюди прагнули й тут укоренялися численні етнічні групи, постійно змішувалися один з одним. Звідси відкривалися торгові шляхи в усі сторони. Тут був потужний генератор нових ідей і технологічних нововведень. Немає сумніву, що все це відіграло важливу роль у справі прискорення темпів розвитку цього регіону.
Саме в Західній Азії, що мала більш вигідні умови для прискореного розвитку внаслідок постійних контактів з сусідами і обміну нововведеннями, частіше, ніж в інших стародавніх вогнищах світової культури, виникали нові ідеї і відбувалися важливі відкриття чи не у всіх областях виробництва і культури. Гончарний круг і колесо, металургія бронзи і заліза, бойова колісниця як принципово новий засіб ведення воєн, різні форми письма (від піктограм до алфавіту) – все це і багато іншого генетично сходить саме до Західної Азії.
Через посередництво народів Західної Азії нововведення з часом ставали відомими в іншому світі, включаючи і інші осередки первинної цивілізації.
Прискорені темпи еволюції і технічного прогресу зіграли свою роль у тому, що саме в державах Дворіччя раніше всього дав знати про себе процес приватизації. Саме в Західній Азії цей процес досяг найвищого для давньосхідних суспільств рівня, що проявився в структурах Фінікії і Вавилона, де ступінь приватновласницької активності набагато вийшла за межі звичайної для неєвропейських товариств норми.
Високі темпи приватизації та розвитку суспільства Вавилонії викликали до життя виняткові у своєму роді і до певної міри захищали приватновласницьку активність правові норми типу законів Хаммурапі. І хоча ті ж закони з набагато більшою силою обмежували сваволю власника в інтересах держави, вони зіграли певну роль у тому, що саме в Західній Азії централізована адміністрація була змушена більшою мірою, ніж де-небудь, рахуватися з приватними власниками.
Та й сама ця адміністрація, часом спиралася на серйозну силу, відрізнялася не занадто великим ступенем сакралізації: хоча правителі Західної Азії нерідко обожнювалися, рівень їх обожнювання був в цілому набагато нижче того, що був характерний для Китаю.
Всі ці особливості, та ще й у поєднанні з політичним полицентризмом та етнічної мозаїкою стародавньої Західної Азії, зумовили не тільки порівняльну нестійкість тут централізованої адміністрації, але й виразно тенденцію до частої зміни політично панівних етносів, а потім і «світових» держав.
І це теж один з важливих показників більш низького рівня консервативної стабільності Західній Азії і більшої відкритості її для змін. У цьому сенсі західно-азійський регіон стояв ближче інших до античного світу.
Хоча не можна забувати, що для великого експерименту Олександра і практики еллінізму близькості до античного світу було достатньо, але для «європеїзації» Західної Азії або хоча б плідного синтезу западноазіатского і європейсько-античної структур – зовсім недостатньо. Ісламізація западноазіатского регіону в історично найкоротший термін наочно підтвердила, що фундаментальні основи східної структури і після тисячолітнього експерименту виявилися практично непоколебленной.
Твердження про міцності, фундаментальності східних структур ще більш наочно при розгляді розвитку осередків східно-азіатських древніх цивілізацій, які не відрізнялися помітною відкритістю до інновацій і розвивалися переважно за рахунок власних внутрішніх потенцій, на відміну від західно-азіатських.
Говорячи про Китай, слід зазначити, що в силу ряду істотних причин, до числа яких слід віднести велику етнічну однорідність, історично сформовану і стійку тенденцію до злиття політико-адміністративної влади з релігійно-етичним авторитетом, та й ще ряд важливих факторів, держава тут було багато більш стійким, ніж у Західній Азії.
Політична адміністрація була непорушною і, головне, майже автоматично регенерувати після катаклізмів чергового циклу, а велич обожненого правителя (сина Неба чи сина Сонця), виступав у функції сполучного єдності і первосвященика, вважалося безсумнівним і незаперечним.
Відповідно дуже велику роль в Китаї грали відносини централізованої редістрібуціі (перерозподілу) та тотальний контроль над населенням, з масовим залученням його до виконання численних і важких трудових повинностей. І навпаки, приватновласницька активність була істотно обмежена і перебувала під суворим наглядом влади, не кажучи вже про те, що вся правова система – точніше, офіційно фіксована система урядових регламентацій – була чітко зорієнтована на захист інтересів всесильного держави.
Індію з західно-азіатськими товариствами зближує велика роль зовнішніх впливів. Та цивілізація, яка наклала основний відбиток на долі Індії, склалася в результаті міграції аріїв, західно-азіатського народу, одного з тих, що внесли чималий внесок у розвиток західно-азіатського вогнища цивілізації. (Хоча і в Китаї воно відчувалося в Інь-Чжоу). Арійські хвилі принесли в древню Індію дуже багато з того, чим на той час вже володіла західно-азійська культура, а з древніми іранцями індійські арії були навіть близькими родичами.
Є і щось спільне у Індії та з китайськими вогнищами цивілізації – відносна замкнутість та ізольованість, явна тенденція до стійкої консервативної стабільності. Більше того, ця тенденція в умовах міграції та завоювання чужих земель, відтискування аборигенів і небажання етнічно змішуватися з ними (обставина, абсолютно чуже і Західної Азії, і Китаю) призвела до гіпертрофована згаданої стабільності, що й знайшло своє відображення у виникненні і з часом все більшому зміцненні системи варн, а потім і каст.
Але є між Індією та іншими осередками стародавньої цивілізації і суттєве, в деякому розумінні кардинальна відмінність: для всієї історії Індії з приходу туди аріїв і аж до вторгнення в неї воїнів ісламу характерні слабка політична влада, нестійке держава, аморфна політико адміністративна структура.
Звернувши увагу на відмінності найдавніших товариств Азії, слід ще раз зупинитися на загальних моментах і розширити деякі з них.
В економічній сфері епоха давнину – становлення державної власності, що не допускає надмірного розвитку приватновласницьких відносин, приймаючої їх лише в рамках своєї користі. На місці скромних поселень з’являються чудові багатолюдні міста, що вражають уяву монументальними будівлями.

Посилання на основну публікацію