Особливості розвитку Латинської Америки

Починаючи з 1930-х рр., А особливо в післявоєнні роки, більшість країн Латинської Америки вступило на шлях модернізації і прискореного індустріального розвитку. Цьому сприяла низка сприятливих для них обставин.

У роки Другої світової війни зріс попит на аграрну продукцію латиноамериканських країн. Провідні корпорації світу бачили в Латинській Америці відносно безпечний і, завдяки великій кількості природних ресурсів, неосвоєних земель, вигідний район для вкладення капіталів. Провідна роль тут належала компаніям США. Якщо ущемлялись їхні інтереси, Сполучені Штати вдавалися до прямого військового втручання для зміни правлячих фігур в латиноамериканських країнах.

Серйозним ударом по престижу США став провал спроб повалення революційного уряду Ф. Кастро на Кубі. Сполучені Штати були змушені скорегувати свою політику. У 1961 р Д. Кеннеді запропонував країнам Латинської Америки програму «Союз заради прогресу», на яку виділялося 20 млрд доларів. Мета цієї програми, яку прийняли 19 країн, полягала в наданні їм допомоги для вирішення назрілих соціально-економічних проблем. Це повинно було запобігти появі у СРСР нових союзників на континенті.

Програма Д. Кеннеді допомогла вирішенню проблем модернізації, але не зміцненню основ політичної стабільності. Військові, диктаторські режими, як правило, брали курс на прискорену модернізацію економіки, обмежували права профспілок, згортають соціальні програми, заморожували зарплату для більшості найманих працівників. Пріоритетом ставала концентрація ресурсів на широкомасштабних проектах і створення пільг для залучення іноземного капіталу. Ця політика нерідко приносила значний економічний ефект.

Так, в найбільшій країні Латинської Америки – Бразилії (населення 160 млн чоловік) «економічне диво» припало на роки перебування при владі військової хунти (1964-1985). Будувалися дороги, електростанції, розвивалася металургія, нафтовидобуток. За допомогою зарубіжних корпорацій, зокрема, таких гігантів, як «Форд», «Фольксваген», «Дженерал моторі», в країні було налагоджено виробництво автомобілів, літаків, комп’ютерів, сучасної зброї. Бразилія стала постачальником машин і устаткування на світовому ринку. Завдяки зусиллям військових режимів у галузі модернізації з 1960 по 1980-і рр. обсяг валового внутрішнього продукту країн Латинської Америки зріс втричі. Бразилія, Аргентина, Чилі досягли показників середнього рівня розвитку. У той же час залишалися досить істотні відмінності між латиноамериканськими та розвиненими країнами. Відносно невеликий був прошарок осіб, що відносять себе до «середнього класу». Велику проблему становило майнова нерівність.

При відсутності традиції цивільного контролю над збройними силами вони представляли собою особливу, відносно самостійну прошарок. До їх числа слід віднести корупцію в середовищі верхівки військових. Негативну роль грав типовий для диктаторських режимів правову сваволю, у тому числі і щодо представників національної буржуазії, дрібних і середніх власників. У результаті соціальна база модернізації, що проводилася військовими режимами, відсутня або була дуже слабкою. Купівельна спроможність більшої частини населення залишалася низькою. Не одержують вигод від модернізації верстви населення вважали політику її антинародної і підкоряє економіку транснаціональному, особливо американському капіталу.

Посилання на основну публікацію