Особливості розвитку держав Латинської Америки

У країнах Латинської Америки процеси модернізації розвивалися більш активно, ніж у державах Азії. З колоніальної залежністю від Іспанії та Португалії було покінчено ще на початку XIX ст.

До початку ж століття XX завдяки припливу капіталів із США і Англії в багатьох латиноамериканських країнах була створена розвинена мережа залізниць. Тільки на Кубі її протяжність виявилася більшою, ніж у всьому Китаї. Швидко зростав видобуток нафти в Мексиці і Венесуелі. Гірничодобувна промисловість розвивалася в Чилі, Аргентині, Перу і Болівії. Проте в цілому в економіці цих країн переважало сільськогосподарське виробництво.

Характерною рисою Латинської Америки було існування великих поміщицьких господарств – латифундій, що поставляли в Західну Європу і США кава, цукор, каучук, шкіри і т.д. Місцева промисловість була розвинена слабо, більшість промислових товарів ввозилося з індустріальних країн. Проте на початку XX ст. у ряді латиноамериканських держав отримало розвиток профспілковий рух, склалися політичні партії.

Відкриття Південної Америки супроводжувалося знищенням існували там індіанських держав доколумбової цивілізації. У результаті колонізації на континенті сформувалася зовсім нова система політичних і суспільних відносин, виникла нова культура. Більшу частину населення становили сповідують католицтво нащадки від змішаних шлюбів корінних жителів, переселенців з країн Європи і рабів-негрів, вивезених з Африки: метиси, мулати, креоли. Лише в Аргентині чисельно переважали вихідці з європейських країн. У звільнених від влади Іспанії молодих латиноамериканських державах відсутні демократичні традиції політичного та суспільного розвитку. Це стало причиною частих військових переворотів, потрясінь і криз. Ще з часів воєн за незалежність армія відігравала особливу роль у політичному житті Латинської Америки. Існування військових диктаторських режимів відповідало інтересам поміщиків-латифундистів. Вони неодноразово стикалися з протестом працівників плантацій проти низьких заробітків і важких умов праці. Плантатори і військові не були зацікавлені в будь-яких змінах. Невдоволення аграрно-си-рьевой орієнтацією економіки латиноамериканських країн проявляла національна торговельна та промислова буржуазія, поступово зміцнює свої позиції. Прагнення до реформ і модернізації неухильно посилювалася. У Бразилії в 1888 р було скасовано рабство, в 1889 р звалилася монархія, їй на зміну прийшла республіка. Проте пост президента постійно займали ставленики поміщиків і військових.

Символом прийдешніх змін в Латинській Америці стала мексиканська революція 1910-1917 рр. Боротьбу безземельного селянства проти латифундистів підтримала місцева буржуазія, що прагнула до демократії та вільного ринку. Незважаючи на військове втручання США в події, підсумком революції в Мексиці стало прийняття конституції 1917 року, що встановила в країні республіканський лад. Він зберігався, на відміну від інших латиноамериканських країн, протягом усього XX ст.

Посилання на основну публікацію