Особливості радянської культури

У цей час Росія дала світові видатних вчених, талановитих художників, письменників, музикантів, режисерів. Одночасно влада прагнула підпорядкувати духовне життя політичним потребам, встановити однодумність, не зупиняючись перед фізичним або моральним знищенням творчої інтелігенції.

Метою більшовиків було створення нової, соціалістичної, культури та виховання «нового» людини.

До кінця 1918 в основному завершилася націоналізація великих бібліотек, музеїв, театрів (Великого, Маріїнського та ін.) – Величезну роботу вів Відділ з охорони, обліку та реєстрації пам’яток старовини і мистецтва при Народному комісаріаті освіти, який до 1929 року очолював AB Луначарський. Під охорону було взято створювані музейні комплекси в Ясній Поляні та селі Михайлівському, націоналізовані приватні колекції і на їх основі відкриті нові музеї. Почалася організація масових екскурсій для освіти трудящих. За п’ять років (1918-1923) виникло 250 нових музеїв.

Головною складовою періоду 1917-1929 рр. стала так звана «культурна революція». Під нею розумілося «створення соціалістичної системи народної освіти та освіти, перевиховання буржуазної і формування соціалістичної інтелігенції, подолання впливу старої ідеології та затвердження марксистсько-ленінської ідеології, створення соціалістичної культури, перебудова побуту». Особлива увага зверталася на робочу і селянську молодь. Її виховання в дусі відданості соціалістичним ідеалам стало головним завданням комсомолу (з 1924 р – Всесоюзний ленінський комуністичний союз молоді (ВЛКСМ). У 1922 р для дітей до 14 років була створена піонерська організація. Одночасно переслідувалися і припинялися прояви інакомислення в молодіжному середовищі.

На рубежі 1920-1930-х рр. в СРСР закінчується «мирне співіснування» різних соціокультурних та культурно-політич-ських течій, практично вся культура політично контролюється і жорстко управляється партією. На перший план виходять кілька тем: підготовка до війни, пошук «ворогів народу», прославляння героїв армії і праці.

Після Громадянської війни за кордоном виявилося близько 2 млн російських громадян. Значну їх частину становила інтелігенція, яка зберігала і розвивала традиції російської культури початку XX століття (А.І. Купрін, І.А. Бунін, Є.І. Замятін, Д.С. Мережковський, М.І. Цвєтаєва, Ф.И . Шаляпін, CB Рахманінов, А.К. Глазунов, І.Ф. Стравінський). Деякі з них пізніше повернулися в СРСР.

До кінця 1920-х рр. завершився процес відділення закордонних парафій від Московської патріархії та освіти Російської зарубіжної церкви. До початку 1930-х рр. за кордоном працювали 5 академіків і близько 150 професорів російських вузів.

У листопаді 1933 І.А. Бунін, який жив у Франції, став першим російським письменником – лауреатом Нобелівської премії. Ця подія мала величезний міжнародний громадський резонанс.

Посилання на основну публікацію