Особливості модернізаційних процесів в Індії

Розвиток Індії після отримання незалежності протікало непросто. Єдина перш колонія була розділена за релігійною ознакою на дві держави – індуїстську Індію і ісламський Пакистан. Між Індією і Пакистаном негайно почалася війна через спірних прикордонних територій – князівств Джамму і Кашмір. Вона припинилася в 1949 р після втручання ООН. Спірні землі були розділені між Індією і Пакистаном.

У 1950 р в Індії прийняли конституцію. Правлячою партією стала ІНК, яку до своєї смерті в 1964 р очолював Дж. Неру, потім – його донька І. Ганді, після – її син Р. Ганді.

Умови, в яких Індії належало вирішувати завдання модернізації, відрізнялися крайньою складністю. Єдиний господарський комплекс, що склався за час британського панування, виявився розірваний. Багато важливих для Індії підприємства і родючі землі опинилися на території Пакистану, відносини з яким були напруженими. В Індії проживали сотні народностей, кожна зі своєю культурою, звичаями і традиціями. До складу країни входили як штати з демократичною формою правління, так і напівнезалежні князівства.

Тому ІНК після звільнення країни виявляв велику обережність у проведенні перетворень. У той же час він намагався подолати найбільш архаїчні форми суспільного життя. Згідно з конституцією 1950 зрівнювалися прав представники вищих і нижчих каст (до останніх належало три чверті населення).

Була підірвана основа феодальних порядків. Орендарі отримали можливість викупу оброблюваних ними земель. Землевласники позбавлялися права збирати податки з селянства. Однак уряд не руйнувало традиційного сільського укладу. Зберігалися громади з їх натуральним і напівнатуральним господарством. Політика «зеленої революції» – впровадження самої передової техніки землекористування – дозволила вирішити проблему самозабезпечення країни продовольством.

Колишня власність колоніальних властей стала базою державного сектора економіки. Це залізні дороги, енергетика, основні промислові та військові підприємства, іригаційні споруди. Індія використовувала технічну допомогу СРСР – зокрема, для створення металургійної промисловості.

У 1960-і рр. були націоналізовані найбільші банки, оптова торгівля, введені додаткові обмеження на максимальний розмір земельних володінь. Державні інвестиції спрямовувалися в перспективні сектори економіки. Проводилась протекціоністська політика, її мета полягала в захисті вітчизняних виробників шляхом підвищення мит на імпортну продукцію.

Велике значення надавалося підтримці соціальної і політичної стабільності, що є умовою залучення іноземного капіталу. Показово, що при загальному низькому рівні життя розрив у рівнях доходу 20% найбагатших і 20% найбідніших сімей в Індії та Пакистані складає всього 4,7 до 1, що близько до показників Швеції.

У роки «холодної війни» Індія дотримувалася політики неприєднання, будучи одним із засновників цього руху. Проте у неї зберігалися напружені відносини з Пакистаном через спірні прикордонних територій, часом переростали в збройні конфлікти, як, наприклад, в 1965-1966 рр. У 1971 р вибухнула криза в Східному Пакистані. Повстання в цій густонаселеній і однією з найбідніших у світі провінцій викликало багатомільйонний приплив біженців до Індії. У відповідь індійські війська зайняли територію Східного Пакистану, який був проголошений незалежною державою Бангладеш.

У 1977 р ІНК вперше програв вибори, позбувшись влади. Це сталося після того, як його лідери почали домагатися скорочення народжуваності. Сільські виборці розцінили подібні кроки як замах на традиційні підвалини життя. З погляду уряду, подібні заходи були необхідні, тому що чисельність населення країни перевищила 1 млрд осіб. Утретє влади ІНК виявилася нетривалою. У 1978 р ця найстаріша партія Індії розкололася. Частина її членів, на чолі з І. Ганді, створила партію ІНК (І), додавши до її назві початкову літеру імені лідера. У 1979 р ІНК (І) повернув собі владу.

Посилання на основну публікацію