✅Особистість Наполеона в історії

Наполеон Бонапарт – надзвичайна людина, що пов’язала своє ім’я з усіма найважливішими подіями своєї історичної епохи, досяг небувалої могутності і слави і, вразивши своїм явищем уяву сучасників, надовго став предметом легенди, яка оточила його ім’я ореолом поетичної величі.

Дивлячись по тому, з якої середовища, – за життя чи його, або після смерті Наполеона, – йшли судження про його особу, він був перед судом сучасників, потомства і історії те гіршим виплодком Французької революції, то, навпаки, головним її нищителі.

Як на продовжувача революції, готові були дивитися на Наполеона не тільки представники старого порядку у Франції і в Європі, але й люди більш-менш прогресивного способу мислення, а з іншого боку, нищителі революції бачили в ньому однаково і російський самодержець Павло I, і французька констітуціоналістка пані Сталь. І сам Наполеон говорив про себе то в одному, то в іншому сенсі, і в цьому не було протиріччя.

Французька революція мала дві історичні боку – політичну і соціальну: Наполеон був одним з найнебезпечніших ворогів тієї політичної свободи, якої французька нація стала домагатися в 1789 р, але зате він забезпечив за нею соціальні придбання, зроблені нею, завдяки революції, тобто, знищення:

  • станового ладу;
  • дворянських привілеїв;
  • феодальних прав тощо.

В інших країнах Наполеон був продовжувачем революції – якщо не в республіканському сенсі, то в усякому разі в дусі освіченого абсолютизму з його негативним ставленням до залишків і пережитків католицько-феодального середньовіччя.

Іншими словами, у Наполеона була двоїста історична роль: більш реакційна у Франції, більш революційна в Європі, але і там, і тут однаково деспотична, роль душителя всякої волі, але водночас і покровителя нових суспільних класів і навіть народних мас проти старих привілейованих станів.

Як-не, висунувши на історичну авансцену особистість Наполеона, французька революція спочатку перемогла Європу, і тому подальша перемога Європи над Наполеоном була початком такої реакції проти революції, що багатьом друзям свободи в’язень острова св. Олени став здаватися мало не світлим героєм, переможеним темними силами минулого.

Отже, наполеонівська епоха була і породженням реакції, що зробила у Франції можливим переворот 18 брюмера, і продовженням історії революції, початок руйнування Європи старого порядку.

З падінням Наполеона відкривається новий період європейської історії XIX ст. Рідко коли в історії один владна особистість накладала на цілу епоху свою печатку, як це зробив Наполеон: Олександри Македонські та Юлії Цезарі взагалі народяться століттями.

Так звана теорія великих людей охоче користується прикладами, уявними подібними історичними особистостями, для доказу своїх тез, а за цією теорією, – як, наприклад, її виклав Карлейль, – велика людина виконує провіденційну місію і подібний небесної блискавки, що запалює сухе дерево, яке без цієї іскри не загорілася б. Але в історії 1799 – 1815 рр.

Наполеон ні всім, а лише одним з історичних діячів поряд з безліччю інших осіб до самого останнього солдата його армії, хоча те, що він вніс у творення загального результату всіх відбувалися тоді дій, являло собою незмірно більш великий доданок, ніж робили інші окремі особистості.

Лев Толстой занадто далеко зайшов у своїй опозиції карлейлевського «культу героїв». Прирівнявши наполеонівський доданок в загальній сумі подій епохи нуля (або, принаймні, не більшому того, що внесено було в неї будь-яким капралом великої армії), він позначив роль особистості Наполеона в історії, як свого роду ярлик відомих подій, до них нічого не додає, і порівняв її зі струменем, вируючий попереду корабля, але зовсім не головну його вперед. Іскра, що впала з неба і запалавше сухе дерево, це – занадто багато, а струмінь, що вирує попереду корабля, – занадто мало.

Хай там як, і поява, і зникнення особистості Наполеона мало досить рішучий вплив на перипетії того зіткнення між революцією, що вийшла з Франції, і реакцією проти неї з боку Європи, яке розігралася в кінці XVIII і початку XIX ст. і визначило подальший зміст історії минулого століття.

Посилання на основну публікацію