Основні політичні кампанії Росії 1993-1999

Історія Росії 90-х рр. відзначена великими політичними кампаніями – виборами Президента РФ, виборами до Державної Думи, а також виборами губернаторів і президентів у всіх суб’єктах Федерації. У грудні 1993 р на виборах до нового парламенту країни – Державну Думу – несподіваний успіх (який можна було розглядати як реакцію на неприйняття політики влади) здобула ЛДПР (лідер – В.В. Жириновський), отримавши 24% голосів. Комуністи і аграрна партія набрали в сумі 22% голосів виборців. Інші опозиційно налаштовані партії (втом числі «Яблуко» Г.А. Явлінського) отримали всі разом трохи більше 28%. Урядова партія Е.Т. Гайдара – Демократичний вибір Росії (ДСР) – набрала лише 15,4%. Таким чином, більшість в Держдумі стало належати опозиції, а її головою був обраний представник аграріїв І.П. Рибкін.

Невдалі воєнні дії на Північному Кавказі, економічна політика уряду, що підсилився розшарування суспільства викликали зростання опозиції в країні, що переконливо показали результати виборів до Держдуми 1995 Всього в кампанії брало участь 43 партії та виборчих об’єднань, але 5% -й поріг (кількість голосів для проходження в Думу) переступили тільки чотири партії: КПРФ (22% голосів), ЛДПР (10,9%), урядовий блок «Наш Дім – Росія», який очолював BC Черномирдін (10%) і «Яблуко» (7,1% голосів). ДСР Е.Т. Гайдара в Дум) ‘не пройшов. По одномандатних округах КПРФ і її союзники завоювали більше половини місць. Спікером Держдуми став комуніст Г.Н. Селезньов. Оскільки відносна більшість в Держдумі склали комуністи, її прозвали «червоною».

Великий вплив на соціально-економічну та політичну ситу ацію в Росії надали президентські вибори 1996 Багатьом здавалося, що з таким багажем проблем, невдач і невиконаних обіцянок Б.Н. Єльцин не зможе перемогти. Популярність його у виборців знизилася до 6%, і перемога його суперника, лідера КПРФ Г.А. Зюганова, здавалася досить імовірною.

Щоб забезпечити перемогу Єльцину, влада зробила масштабну атаку електронних ЗМІ на виборця під гаслом «Голосуй або програєш!» І розіграла антикомуністичну карту. Виборцю вселяти тезу: якщо переможе Зюганов, то це означатиме повернення до порожніх прилавків магазинів.

Завдяки іноземним позикам почалося часткове погашення боргів уряду бюджетникам. Уряд заявив про розробку нової програми перетворень економіки країни. Єльцин вивів зі складу уряду непопулярні фігури – міністра закордонних справ Козирєва і віце-прем’єра Чубайса, відповідального за приватизацію. Уряд заявив про зближення з Білоруссю. Були зроблені енергійні кроки щодо вирішення чеченської проблеми – від розробки плану мирного врегулювання до фізичного усунення Дудаєва і припинення військових операцій. Сам Єльцин, ще недавно здавався хворим і млявим, виявив енергію, активність. Він відвідав 24 міста і регіону – більше, ніж за всі роки свого президентства.

Перший тур виборів не виявив переможця: Єльцин набрав 35% голосів, Зюганов – 32%, Лебідь – 14,5%, Явлінський – 7,4%, Жириновський – 5,7%. Щоб забезпечити остаточну перемогу, у проміжку між першим і другим турами виборів Єльцин уклав політичний союз з генералом Лебедем, призначивши його секретарем Ради безпеки. Одночасно з уряду були звільнені у відставку міністр оборони Грачов (на нього покладалася основна провина за бездарне ведення війни в Чечні), начальник ФСБ Барсуков і фаворит Єльцина – начальник його охорони Коржаков. У ті дні у Єльцина стався важкий серцевий напад. Це було приховано від усього світу. 3 липня 1996 відбувся другий тур президентських виборів. За офіційними даними, за Єльцина проголосувало 53,8% виборців, за Зюганова – 40,3%.

Чимало людей, які віддали голоси Єльцину, що не були його прихильниками, але вони залишалися противниками комуністів, не хотіли їх повернення до влади. Єльцин виграв вибори завдяки також активної підтримки верхівки фінансової еліти, так званої «семибанкірщини». Термін «семибанкірщина» з’явився після зустрічі семи власників найбільших банків Росії з Єльциним в березні 1996 р напередодні президентських виборів. Приблизно в цей же час в політичний лексикон увійшло і міцно утвердилася слово «олігарх». Олігархи в Росії – представники великого капіталу, які прагнули «приватизувати» не тільки економічну, а й політичну владу.

Після перемоги Єльцина на президентських виборах 1996 р політичний вплив цих сил на уряд зросла – тепер вони жадали «винагороди» у вигляді «ласих шматків» державної власності. «Олігархи» Б.А. Березовський і В.А. Гусинський, які володіли двома найбільш популярними телеканалами (ОРТ і НТВ), стали претендувати на формування політичного та економічного курсу країни.

У 1996-1999 рр. істотним фактором російської політики став стан здоров’я Президента РФ. Восени 1996 Єльцин переніс важку операцію на серці. У наступні роки він тяжко хворів.

У той час як Єльцин фактично відійшов від справ, виник такий специфічний російський інститут підтримки президентської влади, який отримав назву «сім’я». Її утворив вузьке коло осіб, до якого входили деякі члени сім’ї Єльцина і близькі йому люди. «Сім’я» брала на себе функції «тіньового кабінету», займаючись підбором кадрів і виробленням політичного курсу. В кінці 90-х рр. політичний процес характеризується «кадрової міністерської чехардою».

Прем’єр-міністром у жовтні 1998 р стає Е.М. Примаков. Він, скоріше, підтримував позицію Думи, а не Президента.

Спроба Держдуми провести імпічмент (відмова від посади) Президента дала привід Єльцину для дострокової відставки уряду Е.М. Примакова. У травні того ж року на чолі уряду виявляється С.К. Степашин, якому вдається протриматися при владі всього лише три місяці.

У центрі уваги Єльцина стала проблема пошуку свого наступника. Його ім’я Єльцин назвав 9 серпня 1999 після підписання указу про призначення Володимира Володимировича Путіна і. о. прем’єр-міністра. Єльцин вибрав людини, в той час дуже маловідомого не тільки в народі, але й у номенклатурі. Зростання авторитету В.В. Путіна відбувався на тлі чергового чеченського кризи. Влітку 1999 почалася друга чеченська війна. Численні загони чеченських бойовиків і між народних терористів на чолі з Шамілем Басаєвим і Хаттабом здійснили відкрите напад на Дагестан з метою залучення цієї республіки в зону свого кримінального впливу і відторгнення від Росії. Це був серйозний виклик цілісності Російської Федерації. У вересні чеченські терористи здійснили вибухи житлових будинків у Москві, Буйнакську і Волгодонську. Загинуло 305 мирних жителів.

Армія і місцеві ополченці розгромили вторглися до Дагестану бойовиків. На початку жовтня 1999 федеральні сили увійшли до Чечні. Почалася широкомасштабна антитерористична операція. Активні бойові дії тривали взимку 1999/2000 року, в лютому федеральні війська взяли Грозний. Успіхи у другій чеченській кампанії різко збільшили популярність прем’єра В.В. Путіна.

18 грудня 1999 пройшли вибори в III Державну Думу. Вони служили найважливішим етапом президентських виборів. Найбільш реальними кандидатами на перемогу виступали комуністи і блок Примакова – Лужкова «Отечество – вся Росія». На противагу їм президентське оточення створило рух «Єдність».

Головною особливістю передвиборчої кампанії стало використання незліченної кількості компромату і так званих «брудних технологій». Величезну роль в «інформаційних війнах» зіграло телебачення, яке продемонструвало свої необмежені ресурси. Знову на першому місці були комуністи (24,3% голосів виборців). Завдяки підтримці з боку президентської адміністрації значного успіху (23,6%) домоглося виборче об’єднання «Єдність». У Думу також увійшли «Отечество – вся Росія», «Союз правих сил», «Яблуко», ЛДПР. Головою Думи знову став Г.Н. Селезньов. Надалі «Отечество – вся Росія» заявило про відсутність принципових розбіжностей з «Єдністю» та підтримки її лінії в Думі. У квітні 2001 р обидві фракції почали процес об’єднання в потужну проурядову партію «Єдина Росія», який був завершений в грудні того ж року. Таким чином, вперше за роки реформ росіяни обрали парламент, лояльний уряду.

31 грудня 1999 несподівано для всього російського суспільства Б.Н. Єльцин у прямому ефірі заявив про дострокове складання президентських повноважень. Він вибачився перед народом за те, що не зміг повною мірою виконати своїх обіцянок, виправдати покладені на нього надії. Згідно з Конституцією обов’язки президента поряд з функціями голови уряду став виконувати В.В. Путін.

Посилання на основну публікацію