Організація роботи тилу і повсякденність воєнного часу

Бойна швидко і зримо змінила перебіг повсякденного життя населення СРСР. Повідомлення про стрімке просуванні ворога в глиб території країни дуже швидко перекреслили надії на швидку перемогу, на нищівну відсіч ворогу. Уже в найперші дні війни з’являються твори високої героїко-патріотичної тональності, що стали художніми символами всенародного опору загарбникам. Насамперед це пісня «Священна війна» (музика А.В. Александрова, слова В.І. Лебедєва-Кумача) і плакат «Батьківщина-мати кличе!» (Художник І.М. Тоидзе).

Вся країна прийшла в рух. У бік фронту прямували ешелони і колони мобілізованих, найжвавішими місцями в містах стали вокзали та мобілізаційні пункти. На рубежі оборони йшли і ополченці, у міських скверах і парках їх нашвидку навчали поводитися зі зброєю.

Евакуація радянських громадян з прифронтової смуги. 1942

На схід потягнулися ешелони з заводським обладнанням, що вивозилися цінностями й евакуюються людьми. Туди ж рухалися і неорганізовані біженці. По шляху руху поїздів були розгорнуті пункти харчування і евакуаційні пункти для організації харчування, медичної допомоги та розміщення приїздили. На місцях людей підселювали в квартири і будинки місцевих жителів, під розміщення евакуйованих установ віддавали будинку культури та інші громадські приміщення. Населення міст на сході країни швидко зростало (так, за спогадами очевидців, кількість жителів Алма-Ати за перші місяці війни майже подвоїлась).

Організація постачання, освіти та медичного обслуговування людей, що опинилися в евакуації, зажадала величезних додаткових зусиль. У Бугуруслане (цей башкирський місто називали в роки війни «містом надії») для втратили зв’язок з рідними і близькими було створено Центральне довідкове бюро. З 1941 по 1945 р сюди надійшло близько 17 млн ​​листів з запитами на 6500000 осіб і близько половини запитів було задоволено.
Найважливішим напрямком роботи стала організація госпіталів для лікування поранених і хворих солдатів і офіцерів. Система вітчизняної військово-польової медицини показала свою високу ефективність. Завдяки вмілій організації медичної справи у військах і в тилу і зусиллям медиків у роки війни повернулися в стрій 72% поранених і 91% хворих воїнів. Порятунок людей було результатом самовідданої роботи легендарних радянських хірургів А.Н. Бакулєва, II.Н. Бурденко (головний хірург Червоної Армії), В.Ф. Войно-Ясенецького (архієпископа Луки), тисяч кваліфікованих лікарів цієї та інших спеціальностей. Мікробіолог З.В. Ермольева в 1942 р отримала з вітчизняної сировини перші в СРСР зразки пеніциліну, після чого було розгорнуто масове виробництво цього першого антибіотика.

Над багатьма госпіталями шефствували школи. Ця робота була організована скрізь, де на лікуванні перебували поранені, і стала однією з наймасовіших форм допомоги фронту. Іншою формою допомоги було донорство: за роки війни 5500000 донорів здали для потреб фронту близько 1 млн 700 тис. Л крові. У результаті смертність через втрати крові становила близько 1% (проти 2/3 втрат в Першу світову війну). Тільки одна станція переливання крові при Московській клінічній лікарні ім. С.П. Боткіна щодня приймала близько 200 донорів і відправляла на фронт 40-50 л крові.

Замість сягали на фронт робітників на підприємства прийшли жінки, підлітки, літні люди. Підготовка нових кадрів велася в ремісничих училищах і школах ФЗН. У середньому за рік таким чином готували близько 3 млн осіб, ці показники набагато перевищили довоєнні.

Для підготовки бойового резерву армії в жовтні 1941 р було введено обов’язкове військове навчання громадян у віці від 16 до 50 років. Ця робота була організована через систему Всевобуча і охопила близько 10 млн осіб. Одним з важливих досягнень військової освіти стала ефективна робота центрів прискореної підготовки офіцерів. Роботою по підготовці військових фахівців займався і Тсоавіахім. Ця організація відповідала і за підготовку до протиповітряної оборони.
Підліток біля верстата на заводі 1942 р
Восени 1943 р почалося створення суворовських і нахімовських училищ для «влаштування, навчання і виховання дітей воїнів Червоної Армії, партизанів Вітчизняної війни, а також дітей радянських і партійних працівників, робітників і колгоспників, загиблих від рук німецьких окупантів». Ще раніше, в 1942 р, на Соловецьких островах, звідки були виведені табори для засуджених, почала працювати Школа юнг. Таким чином вирішувалися завдання устрою життя і організації підготовки хлопчиків, в першу чергу з числа залишилися без батьків, до військової служби в офіцерському званні одночасно з отриманням повної середньої освіти.

З початком війни країна повернулася до нормованого постачання населення. Вже 18 липня 1941 картки на хліб, м’ясо, жири та інші основні продукти харчування були введені в Москві та Ленінграді, до кінця року на постачання за картками перейшов весь тил. На державному постачанні хлібом в 1942 р перебувало 62 млн чоловік. Робочі картки для трудившихся на оборонних підприємствах забезпечувалися за найвищою нормі (800 г хліба на день і половина цієї норми – на утриманців і дітей, інші продукти також видавалися за строго певною квотою і часто з заміною на що були в наявності інші найменування). Основна маса робітників і службовців отримувала по 400-500 г хліба на день, утриманці – 300-400 г. Норми були неоднаковими по країні.

У колгоспах вся тяжкість праці лягла на жінок, дітей і старих. Питома вага чоловіків працездатного віку в складі сільського населення склав в 1945 р всього 8,3% в порівнянні з довоєнним рівнем в 21%. Технічна оснащеність сільського господарства різко впала.
Продукція сільського господарства склала в 1943 р ледь більше третини (37%) від довоєнного рівня. В цілому різко скоротилося споживання основних продуктів харчування. Щоб якось сприяти вирішенню завдання забезпечення продовольством, навколо міст, а іноді й усередині їх (парки, сквери, дворові території) під городи відводилися невеликі ділянки. Так, до кінця війни такі ділянки мали 1500000 москвичів, а свої підсобні господарства – 900 підприємств столиці.

У повсякденне життя воєнного часу повернулися, як здавалося, багато предмети і поняття часів «воєнного комунізму» та Громадянської війни. Звичним атрибутом побуту городян в умовах відсутності опалення стала печка- буржуйка. Іншою прикметою міст була світломаскування, ввечері всі вікна затінювалися, щоб не привертати уваги літаків супротивника. У містах знову з’явилися ринки, де здійснювався прямий товарообмін, хоча офіційно така діяльність була під забороною. Не вистачало найпростіших побутових предметів, жаданими були сіль, мило, сірники.

Посилання на основну публікацію