Олександр I і Наполеонівські війни

Олександр I, відразу після того як зійшов на російський престол, вже був змушений рахуватися з Наполеоном Бонапартом (новоявленим імператором Франції) у своїй зовнішній політиці.

 

Після Великої французької революції 14 липня 1789 року практично всі європейські держави, будучи монархіями, ополчилися проти Французької республіки. Вони неодноразово (всього сім разів) об’єднувалися в антифранцузские коаліції. У цій ситуації у Франції цілком закономірним став прихід диктатури на зміну післяреволюційного бардаку. У 1799 році генерал Бонапарт влаштував переворот і став на чолі держави. Через три роки він оголосив себе довічним консулом Французької республіки, а ще через два – в 1804 році – вирішив не розмінюватися на дрібниці і став імператором Наполеоном I.

 

Головним ворогом Наполеона завжди залишалася Англія. По суті, Наполеонівські війни стали продовженням Семирічної війни, коли Британська імперія вийшла переможницею, завоювавши велику частину французьких колоній в Америці, Африці та Індії. Довгий час дії Наполеона щодо Росії не носили відверто агресивний характер, так як імператор Франції не втрачав надії схилити Олександра I на свою сторону, і його силами вибити англійців з Індії: Росії туди було ближче і легше доставити війська, ніж британцям (як і французам) відправляти свіжі сили через Атлантичний і Індійський океани. Однак Наполеон не врахував давні історичні й економічні зв’язки Росії та Британії, а також небажання Олександра I брати участь у завойовницьких війнах (всі військові дії останнього носили вимушений, захисний або попереджувальний характер, а Росія взагалі не мала за свою історію колоній, як таких).

 

У 1798-1799 роках імператор Павло I брав участь у антифранцузької коаліції (Італійський та Швейцарський походи Олександра Суворова), але плутанина у відносинах з союзниками (Британської та Австро-Угорською імперіями) змусила його укласти мир з Наполеоном. Однією з причин смерті (вбивства) Павла в 1801 році, до речі, називають ініціативу та участь англійців, які побоювалися союзу руських з Бонапартом проти Англії.

 

З самого початку правління Олександр I розірвав відносини з французами і вступив у Третю коаліцію з Англією та Австрією. У 1805 році імператор Франції рушив свої війська на Австрію. З кожним новим боєм австрійці терпіли поразку за поразкою. Російські війська прийшли на допомогу тільки біля Аустерліца, коли столиця – Відень, як і велика частина Австрії вже була під контролем французьких військ Наполеона. Австрійська армія була в «пережеванном» і деморализованном стані, а російська – в неповному (з причини війни з персами). Михайло Кутузов як головнокомандувач вирішив ухилитися від бою, але Олександр наказав вступити в бій.

 

20 листопада 1805 року відбулася битва під Аустерліцем (згадайте знамените опис битви і неба Аустерліца в романі «Війна і мир» Льва Толстого). Російсько-австрійські війська потерпіли поразку. Вони, звичайно, гідно билися, але для історії це не має значення: факт перемоги Наполеона.

 

Після цієї битви Османська імперія зрадила Росію і перейшла на бік Франції. Підсумком битви трьох імператорів (російського Олександра, австрійського Франца і французького Наполеона) став Пресбургский світ, який став кінцем Третьої коаліції.

 

Четверта коаліція сформувалася вже в 1806 році стараннями самого Олександра Павловича, а також частково Британської імперії і Пруссії, яка, нарешті, побачила загрозу з боку Наполеона. Бонапарт вирушив на Пруссію, а Олександр – на підмогу прусського короля. Однак, як і у випадку з Австрією, Наполеону I було в три рази ближче до німецьких земель, і до підходу російських він встиг зайняти більшу частину Пруссії, а також розбити її війська у битвах під Йеном і Ауэрштадтом. Все це відбулося ще в жовтні-листопаді 1806 року, а зіткнення з російською армією – тільки в січні 1807 року.

 

26 січня відбулася битва при Прейсіш-Ейлау, яке тривало більше двох діб і вважається найбільшою кривавою битвою між Росією і Францією (тут навіть Бородинська битва не потрапляє). Бій закінчився «технічної» перемогою Олександра: він зберіг незначну перевагу, і французи були зупинені, проте багато істориків вважають результатом нічию. Насправді версії про нічиєю відбуваються із-за того, що Олександр не став тиснути французів тому, оскільки у Росії була своя головний біль у вигляді Персії та Османської імперії. Крім того, російського імператора вкрай дратував той факт, що «криворукі» австрійці і пруссаки були розбиті Наполеоном вщент, англійці у війні практично не брали участі (крім загарбань колоній Франції), при цьому з Російською імперією ніхто не зважав, і всі військові заслуги отримали (в дійсності переможені) Австрія і Пруссія.

 

13 червня 1807 року біля містечка Тільзіт на річці Німан (прямо на плотах посеред річки) Олександр I зустрівся з Наполеоном I і підписав Тільзітський мир. Цей договір не можна було назвати зрадою, так як більшість союзників другої, третьої та четвертої коаліцій зрадили російського імператора ще раніше: турки, австрійці і пруссаки перейшли на бік Франції, а англійці взагалі проігнорували бойові дії. Таким чином між Росією і Францією запанував «худий мир» (напередодні «доброї сварки»), за час якого Олександр зміг спокійно зайнятися конфліктами з персами і турками, а Наполеон, у свою чергу, – бунтівної Португалією та рядом повстань в підконтрольній йому Іспанії.

 

За наступні роки Росія встигла розібратися з турками в Молдавії і Бессарабії, і практично завершила конфлікт з персами на Кавказі. Наполеон же до того часу встиг підкорити собі майже весь європейський континент. Якщо не вважати Англії та Росії, то велика частина європейських земель або належала йому, була автономією Французької імперії, де Бонапарт садив на правління своїх братів і сестер (а у нього їх було не мало).

 

До 1811 року Наполеон Бонапарт вкрай стурбований успіхами Олександра у зовнішній політиці (з персами, шведами і турками). Крім того, його не задовольняв факт продовження торгівлі між Англією і Росією (в обхід контрольованих французами територій). 12 червня 1812 року Наполеон розірвав Тільзітський мирний договір і вторгся в російські землі. В ході подій другої половини 1812 року російські війська спільно з партизанським народно-визвольним рухом змогли зупинити і вигнати Велику армію Наполеона з територій Російської імперії (докладніше – дивіться у статті «Вітчизняна війна 1812 року»). Після звільнення Вільнюса (тоді – Вільни) імператор Олександр Павлович прийняв рішення гнати ворога до самого його лігва.

 

У січні 1813 року почався закордонний похід російської армії та утворення Священного союзу з Австрією (де також почалося народно-визвольний рух від французьких загарбників) і Англією.

 

У жовтні 1813 року армія Наполеона зазнала серйозної поразки від російських військ під Лейпцигом. Бойові дії поширилися на значних територіях Німеччини і Франції, 31 березня росіяни увійшли в Париж.

 

6 квітня 1814 Наполеон I Бонапарт відрікся від престолу і був засланий на острів Ельбу. Слід згадати, що в 1815 році за допомогою своїх сподвижників Наполеон спробував тріумфально повернутися – 20 березня він, після втечі з середземноморського острова, ввійшов у Париж під овації натовпу. Його правління тривало Сто днів, і 18 червня 1815 року французька армія, бліда копія попередньої Великої армії Наполеона, була розбита на території сучасної Бельгії у Ватерлоо. Англійці взяли в полон Бонапарта і відправили його у заслання на острів Святої Єлени в Атлантичному океані, де він і помер 5 травня 1821 року.

 

В 1814-1815 роках у Відні (Австрія) відбулася загальна конференція європейських монархій – Росії, Британії, Австрії, Пруссії, Португалії, Швеції і, звичайно, Франції.

 

За підсумками Віденського конгресу на престол Франції була повернута династія Бурбонів в особі короля Людовика XVIII (брата страченого Людовика XVI). Територія нинішньої Бельгії перейшла під контроль Голландії, Норвегія – Швеції (до цього часу вона була датської). Священна Римська імперія остаточно припинила своє існування, а багато території північної Італії перейшли під владу Австро-Угорщини. Відбувся також новий розділ Польщі між Австрією, Пруссією і Росією, а крім цього Швейцарська конфедерація отримала офіційний нейтралітет, що зберігся до сьогоднішніх днів.

Ще одним результатом Віденського конгресу стало створення першого прототипу ООН – Священного союзу європейських монархій.

 

Підсумки і смерть Олександра I.

 

Олександр I приєднав до Російської імперії ті частини польських земель, які належали Пруссії та Австрії, не рахуючи приєднаних до цього бессарабських територій, кахетинських (грузинських) і фінських.

 

Сучасники Олександра I говорили, що в останні роки правління імператор став релігійний, відсторонений і меланхоличен. Він часто висловлювався, що хоче відректися від престолу і піти на спокій, щоб вести життя пустельника.

 

Посилання на основну публікацію