Образотворче мистецтво і музика 18 ст.

Найкращі твори середньовічних архітекторів і живописців відображали насамперед могутність монархії і церкви. Величні палаци і собори, потужні монастирі символізували всевладдя їх власників, підкреслюючи міцність і непорушність цього могутності.
Але вже в ранній Новий час, а особливо в XVII-XVIII ст., Це положення змінилося. Фахівці, наприклад, підрахували, що якщо в дійшли до нас творах живопису (в основному це були ікони) і скульптури XII-XIII ст. релігійні сюжети становили приблизно 97%, то в XVIII в. переважали вже чисто світські сюжети – 76%. А парадні портрети монархів і аристократів були потіснені пейзажами і натюрмортами, зображеннями простих людей.
Звичайно, це не означало, що в рамках колишніх традицій не могли створюватися чудові твори. У XVIII в. блищали витонченою майстерністю французькі придворні живописці Антуан Ватто (1684-1721), Франсуа Буше (1703-1770) і Оноре Фрагонар (1732-1806). Їхні картини – це портрети аристократів, ліричні сценки та пейзажі, міфологічні сюжети. На полотнах їх сучасника Жана-Батіста Симеона Шардена (1699-1779) ми бачимо представників простолюду: селян і ремісників, праль і служниць.

Значний внесок у розвиток живопису вніс англійський художник Вільям Хогарт (1697-1764), дивно тонкий майстер пейзажу і портрета. Він творив і в сатиричному жанрі, де йому особливо вдавалися побутові сценки з життя англійської аристократії і буржуазії. У XVIII в. почалася творча біографія великого іспанського живописця Франсиско Гойї (1746-1828), талант якого у всій своїй повноті розкрився вже в наступному столітті.
Дух Просвітництва, постійного пошуку, руху вперед панував і в музиці XVIII в. Довгий час музика переважно була церковної (якщо не вважати музики фольклорної, т. Е. Народної), багато в чому вона залишалася такою ще й у вік Просвітництва. Але і в цих обмежених рамках створювалися дивовижні за красою і величності твори.
Вершиною церковної музики, при всьому її різноманітті, стало творчість двох великих німецьких композиторів – Георга Фрідріха Генделя (1685-1759) і Йоганна Себастьяна Баха (1685-1750). Генделя в рівній мірі можна вважати і англійським композитором: він майже півстоліття служив в соборах Лондона, де і створив свої геніальні твори. А Бах грав на органі в німецьких церквах, його вражаюча за потужністю та глибині музика стала у своєму роді містком від церковної музики до світської. Цим новаторством в чому і пояснюється те, що талант великого композитора був оцінений далеко не відразу. Це сталося лише через 80 років після смерті Баха, але за ці роки багато його нотні рукописи безслідно зникли.

Справжню революцію в музиці зробив за своє коротке життя геніальний австрійський композитор Вольфганг Амадей Моцарт (1756-1791). Завершуючи розпочате Бахом, він повністю звільнив музику від церковних канонів (норм). Музика стала світською, зробила крок на підмостки оперних театрів і концертних залів. Симфонії і концерти Моцарта, його опери «Весілля Фігаро», «Дон Жуан», «Чарівна флейта», скорботно-величний «Реквієм», безліч інших творів сьогодні так само зачаровують слухачів, як і в часи великого композитора.
Історія музики донесла до нас і інші безсмертні імена. Гідне місце серед них належить італійцеві Антоніо Вівальді (1678-1741). Він ще до Моцарта і навіть до Баха почав прокладати шляхи до світської музики.

Посилання на основну публікацію