Нові індустріальні країни (НІС)

Новими індустріальними країнами (НІС) називають держави Південно-Східної Азії, які змогли в 1960-1970-і рр. досягти відчутних економічних успіхів. До них відносяться Гонконг, Сінгапур, Тайвань і Південна Корея.

Сінгапур і Гонконг (останній в 1997 р увійшов до складу Китаю на правах території з особливим статусом) ще до Другої світової війни були найбільшими портами і торговими центрами. У цих містах-державах здавна існували розвинуті портові служби, індустрія бізнесу і розваг. У 1960-1970-і рр. була створена легка промисловість.

З’явилися філії ТНК, що випускали одяг і взуття, радіоелектроніку, призначену для експорту в розвинені країни. Притягувалася виключно дешева робоча сила з сусідніх держав. Завдяки цьому ціни на товари, вироблені в Сінгапурі та Гонконгу, були набагато нижчими, ніж на продукцію країн Західної Європи, Японії та США.

Особливості розвитку Південної Кореї і Тайваню полягали в тому, що під час війни на їх території розміщувалися тилові бази японської армії. Окупаційна влада сприяли виникненню промисловості і розвитку транспорту. Після Другої світової війни на зміну японським військам в Південну Корею і Тайвань прийшли американські.

Військові бази США грали роль гарантів політичної стабільності, що сприяло притоку іноземних капіталів у ці країни. Для Південної Кореї ще в 1960-і рр. була характерна найбільша в світі тривалість робочого тижня (54 години), майже повна заборона на діяльність профспілок, на страйки. Великі обсяги американської допомоги, приплив капіталів спочатку з США, а потім і з Японії, що залучаються дешевизною робочої сили і політичною стабільністю, – все це полегшило модернізацію. Продумана податкова політика, скупка ліцензій і технологій, швидкий розвиток системи освіти забезпечили успішний розвиток національних корпорацій, швидко освоїли ринки розвинених країн. Вони постачали туди не тільки продукцію легкої і текстильної промисловості, але і автомобілі, комп’ютери, побутову електроніку. У підсумку Південна Корея увійшла до групи розвинених країн світу за рівнем виробництва, рівнем життя, характеру соціальної структури населення. Це відкрило шлях до демократизації. У 1993 р в країні пройшли вільні президентські вибори.

Особливості розвитку НІС складалися у створенні за участю іноземного капіталу підприємств зі складання дешевої, орієнтованої на експорт, продукції. Спочатку при її виробництві використовувалися вузли та компоненти, які надходили з розвинених країн. З часом доходи від експорту дозволили поліпшити життя людей, підвищити освітній рівень у країні. Цей досвід намагалися використати Таїланд, Малайзія, Філіппіни, Індонезія. Проте їх залежність, поряд з НІС, від ринків Західної Європи та США в кінці кінців привела до тяжких наслідків. У 1997-1998 рр., Коли розвинені країни виявилися не в змозі поглинути всі товари, вироблені державами Південно-Східної Азії, цей регіон охопив масштабний економічну кризу. Крім того, в 1990-і рр. у світі стрімко зросла роль Китаю як виробника найрізноманітнішої промислової продукції. Він мав значні конкурентні переваги у вигляді величезної кількості дешевої робочої сили, підтримки найбільших ТНК, власного військово-політичного впливу в світі.

Все це знизило шанси «нових» НІС на успішний економічний розвиток.

Посилання на основну публікацію