Нова соціальна структура суспільства СРСР

Великі зміни в порівнянні з періодом масової індустріалізації зазнала структура зайнятості.

Наприкінці 1970-х – початку 1980-х рр. стався розкол робітничого класу на працівників перспективних і неперспективних галузей, попит на продукцію яких знизився. До числа неперспективних в більшості країн потрапили гірничодобувна, особливо вугледобувна промисловість і чорна металургія. Виділився ряд робочих спеціальностей, які в міру технічного переозброєння виробництва витіснялися роботами і автоматами. Основне скорочення робочих місць довелося на найбільш масові в середині XX ст. шари некваліфікованих і напівкваліфікованих робітників.

Через переведення виробництва на високі технології змінювався характер зайнятості. Виникла проблема безробіття, яку стали називати структурної, оскільки з проходженням перенавчання витіснення машинами працівники мали можливість зайнятися іншою діяльністю. Зросла чисельність інженерно-технічного і науково-технічного персоналу, кваліфікованих робітників, які й раніше ставилися до найбільш високооплачуваним категоріям найманих працівників.

Частина вивільнилася робочої сили перейшла в сферу обслуговування. Зросла роль дрібного, сімейного бізнесу в тих галузях економіки, які не становили інтересу для великих корпорацій. Збільшилося число дрібних власників бензоколонок, кафе, малих фірм, що пропонують транспортні послуги, і т. Д.

Зміни в суспільстві не викликали загального падіння рівня життя і зарплати найманих працівників. Навпаки, в умовах формування соціально орієнтованої ринкової економіки ще в 1950-1960-і рр. у більшості населення підвищився життєвий рівень. Багато наймані працівники стали вважати себе не робітниками чи службовцями, а середнім класом. До цього ж класу відносили себе багато дрібних підприємців, власники з міста і села.

Належність до середнього класу визначалася не ставленням до власності на засоби виробництва і не джерелом доходу (це може бути зарплата, дохід на вкладений капітал, прибуток від ферми і т. Д.), А його рівнем. Цей рівень, будучи вище прожиткового мінімуму, дозволяв його власникові мати певний достаток. Соціальні процеси кінця XX в. привели до подальшого зростання чисельності середнього класу.

Найважливішим ресурсом інформаційного суспільства стає людина, його творчий, інтелектуальний потенціал, у розвитку якого виявляються зацікавлені і держава, і корпорації. Звідси особлива увага до сфер освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, проблемам гарантій дотримання прав людини. З 1960-х по 1990-і рр. чисельність учнів в коледжах і університетах в США, Японії зросла в 3,5 рази, у Німеччині – в 6 разів, у Великобританії – в 7 разів. Середній рівень освітньої підготовки всіх зайнятих досяг 14 років. Проте в більшості розвинених країн він вважається недостатнім. У них обговорюється питання вдосконалення системи освіти.

Зростання чисельності середнього класу мав далекосяжні політичні та соціальні наслідки.

• Середній клас, що володіє певним достатком, став опорою стабільності в суспільстві. Як правило, він негативно ставиться до радикальних ідей і виражає їх політичним партіям, в ході виборчих кампаній підтримує сили помірною, центристської орієнтації. Особам, що відносить себе до середнього класу, є що втрачати у разі соціальних потрясінь, громадянських воєн, політичних криз.

• Відбувся захід масових профспілок, заснованих на солідарності великих соціальних груп, осіб, зайнятих однорідним працею і орієнтуються на жорстку конфронтацію з роботодавцями з питань зарплати та умов праці.

• Становлення середнього класу розмивало кордону традиційних соціальних шарів. Це призвело до появи в 1970-1980-і рр. в провідних країнах світу груп, які згуртувалися на основі спільності національно-етнічної, релігійної, культурної, а також для захисту специфічних інтересів (місцевих, територіальних, екологічних та інших).

Сучасне суспільство часом називають суспільством двох третин. Цей термін означає, що більшість населення складають люди, які виграють від впровадження нових технологій. Це середній клас, а також великі власники і керуючі.

У той же час від третини до чверті населення країн, що вступили у фазу інформаційного суспільства, зіткнулися з проблемою маргіналізації, тобто виштовхування на узбіччя суспільного життя людей, здатних до продуктивної праці, але не можуть реалізувати себе. Вони виявлялися поза соціальних зв’язків і відносин, часто змушені жити на допомогу.

Насамперед з цією проблемою зіткнулися багато особи передпенсійного віку. Вони хотіли б трудитися, проте їм важко було пристосуватися до нових умов праці та технологіям. Не були зацікавлені в їх перенавчанні та корпорації, які віддають перевагу працівників середнього віку.

Особливу групу маргіналів склала молодь, лише вступає в трудове життя. Підприємці вважали за краще брати на роботу людей у ​​віці 30-35 років. Їх перевага полягало в тому, що крім високого рівня освіти вони володіють трудовими навичками та досвідом.

Маргінали, особливо молодь, є в сучасних умовах основним джерелом загрози соціальній стабільності розвинених країн. Вони легко піддаються будь пропаганді, що обіцяє поліпшити їх соціальне становище або вказує на «винуватців» його погіршення. Їх свідомістю і поведінкою легко маніпулювати, чим користуються радикальні, екстремістські сили в різних країнах. Показово, що в розвинених країнах порушення громадського порядку пов’язані не з традиційними соціальними конфліктами, страйками (вони, як правило, проходять у формах, встановлених законом), а з актами насильства, вандалізму, вуличними бешкетами. Їх викликають незадоволеність людей своїм становищем, свавілля влади, безправ’я.

Посилання на основну публікацію