Норманські племена

До берегів Франції, Англії, Німеччини в IX-XI ст. приставали швидкохідні парусні кораблі, які потім запливали в гирла річок і піднімалися в глиб країни. На борту суден перебували войовничі дружини норманів («північних людей») або, як їх називали на Русі, варягів (по Волхову і Дніпру вони добиралися до Візантії та країн Арабського халіфату). То були вихідці з Північної Європи – норвежці, данці, шведи. У самій Скандинавії їх іменували вікінгами (походження слова «вікінг», можливо, означало на давньонорвезького мовою – затока, куди вони ставили свої судна).
Це був період широкої експансії, в якій розрізнені військові набіги, з часом змінившись більш організованими походами, очолювані скандинавськими конунгами (королями), перепліталися з розвитком міжнародної торгівлі, з колонізацією і відкриттям нових земель. У самій Скандинавії цей період ознаменувався посиленням розпаду родоплемінних відносин і зародженням передумов для виникнення перших державних утворень. Разом з тим «епоху вікінгів» відбулися глибокі зміни в матеріальній та духовній культурі скандинавських народів. Розгортається внутрення колонізація – часткове освоєння і заселення лісових зон Скандинавського півострова. Виникають нові типи швидкохідних і маневрених кораблів, на яких вікінги плавали по Північному та Балтійському морях; суду вікінгів борознили Середземне море і Атлантику, аж до Ісландії і островів біля узбережжя Північної Америки. На основі розгорнулася міжнародної торгівлі піднялися важливі її центри в Північній Європі – Хайтабю в Данії, Бирка на озері Меларен в Південній Швеції, Скірінгосаль в Південній Норвегії. Успіхи в будівельному і фортификационном справі висловилися, зокрема, в спорудженні системи унікальних за конструкцією військових кільцевих укріплень в Ютландії на прилеглих островах.
Перші згадки про напади вікінгів сходять до самого кінця VIII ст., Коли в 793 р загін скандинавів напав на монастир на Північно-Східному узбережжі Англії, пограбував і спалив його. Незабаром розбійницькі напади стали справжнім лихом для населення приморських районів Англії, Ірландії, Франкського королівства, Німеччини, Південного узбережжя Балтійського моря.
Датським завойовникам вдалося розграбувати і підпорядкувати своїй владі великі території в різних частинах Європи; вони переселялися на острови Північної Атлантики. Після 870 р вихідці з Норвегії відкрили і почали заселяти Ісландію. Першим поселенцем тут був Інгольф Арнарсон, що влаштувався на південно-західному березі поблизу гарячих гейзерів, в Рейк’явіку («Залив димів»). У IX – початку X ст. норвежці та датчани завоювали значну частину Ірландії, заснувавши тут свої королівства. На рубежі IX і X ст. частина данського війська, яке воювало в Північній Франції, влаштувалося на острові Котантен, його проводир Роллон отримав цю частину країни від французького короля на умови захисту країни від норманів. Формально васальне володіння Франції, нове герцогство Нормандія фактично було незалежним і від слабких західно-франкських королів, і від данських конунгів. Приблизно до 930 р норвежцями була заселена вся берегова кромка Ісландії. Розселившись по відокремленим хуторах, колоністи займалися скотарством і морським промислом і в набагато меншому ступені – землеробством. У 930 р було засновано спільне для жителів Ісландії віче – альтинг – і були прийняті по норвезькому зразком перші закони. У 80-і рр. X в. ісландцями та норвежцями була відкрита Гренландія, яку вони почали заселяти, а після цього – острови біля узбережжя Північної Америки, названі ними Хеллюланд («Країна плоских каменів», Маркланд («Країна лісова»), Віланд («Країна дикого винограду»). Під чолі цих експедицій стояв Лейв Щасливий, син Еріка Рудого, першого гренландського поселенця. Вчені схильні вважати, що скандинави дійсно відкрили Ньюфаундленд, де виявлені сліди будівель того типу, який характерний для скандинавських. Лейв випередив Колумба на півтисячоліття.
Найбільше досягнення скандинавських загарбників – підпорядкування ними Англії, королівство якої, ослаблене внутрішніми усобицями, стало їх здобиччю. Спочатку датські і норвезькі вожді надходили на службу до королів Англії, отримуючи від них платню і нагороди, а потім перетворили ці платежі в величезну контрибуцію, що стягується з населення. У 1016 датський вождь Кнут зайняв англійський престол, а після смерті брата зробився королем Данії. У 1028 він домігся влади та Норвегії, так виникла держава Кнута Великого, недовговічна, як і всі ранньосередньовічних політичні утворення. Останнім вікінгом на престолі вважають Харальда Хардрада («Суворого правителя»), який у молодості ходив походами на Східну і Південну Європу, служив у варязької гвардії в Константинополі, воював в Італії і Сицилії, і чиєю дружиною була дочка великого князя Київського Ярослава. У походах вікінгів можна бачити останню хвилю Великого переселення народів. Але, на відміну від німецьких та інших племен, вікінги та їхні нащадки, феодалізіровавшемся вожді і лицарі, слідом за ними і військово-селянські колоністи сприйняли ту соціальну структуру, яка вже складалася в захоплених ними областях, видозмінюючи її. Цей новий соціальний досвід вони переносили і до себе на батьківщину. Процеси феодалізації в Скандинавських країнах почалися під впливом імпульсів, що прийшли з більш «просунутих» країн Заходу, але привели до відчутних результатів вже після завершення «Епохи вікінгів».
У Данії, Швеції і Норвегії, які розвивалися поза сферою античного світу і порівняно пізно зазнали вплив розвинутих феодальних товариств, довго зберігалися пережитки родових відносин і патріархального рабства. Ранньофеодальний період тривав в Скандинавії до ХІІ-ХІІІ ст. Сформований в цих умовах феодалізм був своєрідний: в Скандинавських країнах не набули великого поширення особиста залежність селян і панщина, а Норвегія їх взагалі не знала; права феодалів на лени були більш обмежені, а васальні відносини (феодальна ієрархія) – менш розвинені, ніж у країнах Західної Європи. Що стосується Ісландії, колонізованої переважно норвежцями, то в ній феодалізм взагалі не розвивався, і вона залишалася країною вільних самоврядних хуторян до 60-х рр. XIII ст., Коли Ісландія впала під владою норвезького короля. Складання класового суспільства в умовах Скандинавії йшло повільно. Велику роль грали органи місцевого самоврядування – тинги, обласні та окружні зборів бондів (вільних). На них чинився суд, вирішувалися суперечки, полягали різні угоди. Поступово посилювалося суспільний вплив знаті. Джерелом її могутності були насамперед стада худоби, торгівля і особливо багатства, захоплені в морських походах і набігах вікінгів. На земельних володіннях знати експлуатувала рабів і полонених, почасти з числа збіднілих вільних, яких наділяли земельними ділянками.
У міру зростання могутності знаті, з одного боку, і підпорядкування їй частини вільних – з іншого, заглиблювався процес класоутворення і виникали передумови для утворення держави. Походи вікінгів прискорили цей процес.

Посилання на основну публікацію