Незалежна держава Хорватія

Незалежна держава Хорватія проголосили 10 квітня, і тут же нацисти й італійці мало не побилися через те, кого ставити на чолі Хорватії. Італійці стояли за лідера загребських усташів С. Кватернік. 18 травня нацисти проголосили формальним главою держави італійського герцога Сполетський Аймон, під ім’ям Томіслава II. «Король» жодного разу не відвідав Хорватію. А «поглавник» (вождем … фюрером …) став близький до Німеччини Анте Павелич.
Єдиною дозволеною партією в Хорватії були усташі. Вони не довіряли армії і створювали свої «військові загони» – за типом штурмовиків. Вибори не проводилися. Щоб відокремити себе від інших слов’ян, усташі розробляли «теорію» походження хорватів від східних готовий. Причому мусульман прирівняли до хорватам, а от православних вважали «нижчою расою». Вони вважали, що третина населяють Хорватію сербів треба вигнати, третина асимілювати, а третина знищити. Євреїв і циган вони теж фізично знищували.
Від теорії – до практики! Усташі спалили і підірвали 450 православних храмів, часто разом з загнаними в них віруючими.
Хорватські нацисти створили мережу таборів знищення. У найбільшому з них, Ясеновац, вони винищили від 5 до 12 тисяч хорватів – своїх політичних ворогів. Було винищено від 30 до 40 тисяч євреїв і приблизно 26 тисяч циган. Число вбитих сербів називають від 400 до 700 тисяч. Розкид цифр показує одне – ніхто нічого точно не знає.
У Ясеновац ув’язнених вбивали з абсолютно фантастичною жорстокістю. Сербів і євреїв спалювали живими або обробляли живих людей спеціальними ножами-сербосекамі, зручно кріпляться до руки.
Нацисти підтримували фашистський уряд колабораціоніста Мілана Недіча в Сербії. І вони, і італійці не раз заперечували проти політики геноциду, але практично усташів не зупиняли. Муссоліні надавав в Італії політичний притулок і сербам, і євреям з Югославії.
У 1943 році міністр внутрішніх справ Незалежної держави Хорватія Младен Лорковіч і міністр оборони Анте Вокіч почали переговори з союзниками і спробували повалити режим Анте Павеліча. Проте їх змова була заздалегідь розкритий, а вони самі арештовані і страчені влітку 1944 року. Все, як у Німеччині: фашистів мало, вони слабкі. Їх змову проти нацистів провалюється.
Після війни усташі здалися англійцям в Австрії, але були видані югославським комуністам. Ті навіть не повезли їх до Югославії, влаштувавши «бляйбургскую бійню» в місті Бляйбурге, розстрілявши до 10 тисяч чоловік.
Верхівка режиму разом із Павеліча бігла з країни ще в квітні 1945 року. По так званій щурячої лінії, організованої католицькими священиками – членами організації усташів, кілька сотень усташів пробралися до Італії. Звідти вони бігли до Іспанії, Аргентини та Канади. Павелич в 1947 прибув до Аргентини і прожив До кінця 1950-х років в Буенос-Айресі. По суті, після війни він був абсолютно нікому не потрібний і нікому не цікавий.
У сучасній Хорватії в 1989-1995 роках почалася було неофіційна реабілітація усташів. Багато вулиць були перейменовані в їх честь, в пресі і по телебаченню діяльність усташів неодноразово зображувалася в позитивному тоні.

Посилання на основну публікацію