Нестяжателі

В кінці XV століття почалися негаразди всередині російського православного духовенства. У центрі розбіжностей постало Óпитання про церковні багатствах.

Угруповання церковників, що отримала назву нестяжателі, очолив старець одного з заволзьких монастирів Ніл Сорський. Нестяжателі наполягали на ліквідації монастирського землеволодіння, вважаючи, що ченці повинні вести аскетичний спосіб життя, нічого не мати і харчуватися лише плодами власної праці. Вони вважали також, що церква має бути незалежна від цивільних властей. Деякі нестяжателі виступали за сильну великокнязівську владу, справедливо вважаючи, що тільки така влада в змозі позбавити монастирі їх вотчин.

Інші церковні діячі, які по імені свого глави – настоятеля Иосифо-Волоколамського монастиря Йосипа Волоцького отримали назву иосифляне, захищали монастирські володіння. Вони вважали, що церква повинна мати великі матеріальні кошти, для того щоб успішно поширювати свої ідеї, займатися благодійністю і просвітою. Спочатку Йосип Волоцький був прихильником теорії, по якій глава церкви прирівнювався до сонця, а цар – до місяця. Місячне світло лише віддзеркалення сонячного. Значить, влада царя тільки відображення влади патріарха.

Випічка хліба в монастирі. Мініатюра з російської рукописи

Спочатку великокнязівська влада підтримала нестяжателей. Іван III на церковному соборі поставив питання про позбавлення монастирів деяких земельних володінь. Але пізніше иосифляне переглянули своє ставлення до царської влади. Вони затвердили першість царської влади не тільки в управлінні державою, а й у вирішенні деяких церковних питань, поставивши в обов’язки царя карати єретиків. Це сподобалося дедалі міцнішою самодержавної влади. Василь III підтримав иосифлян, що і зумовило їх перемогу над нестяжателямі.

Посилання на основну публікацію