Необхідність зміни курсу СРСР після смерті Сталіна

Смерть І.В. Сталіна 5 березня 1953 поклала початок десятирічному періоду боротьби за владу в керівництві СРСР, пошуку нових шляхів розвитку радянського суспільства. Необхідність зміни внутрішньої і зовнішньої політики визначалася і об’єктивними, і суб’єктивними причинами.

В економіці країни існували великі проблеми. Село була виснажена, але як і раніше залишалася головним джерелом дешевої робочої сили. Незважаючи на заборону покидати місце проживання без дозволу влади, багато колгоспників йшли в міста. У план чергової п’ятирічки знову закладалися випереджаючі темпи розвитку важкої і військової промисловості. Для їх забезпечення передбачалося значно збільшити сільськогосподарський податок. Було очевидно, що продовження колишньої політики призведе до повного краху сільського господарства.

Продовження політики масових репресій наступникам Сталіна уявлялося небажаним. Жоден з них не володів його авторитетом і владою, кожен міг стати жертвою чергового фальсифікованого «справи».

Нові підходи були потрібні і в зовнішній політиці. Спроби вирішення спору навколо Кореї військовими засобами зайшли в глухий кут, не було ніякого прогресу в справі післявоєнного врегулювання в Європі. Радянський Союз витрачав значні кошти на допомогу союзникам, проте створені при його допомоги режими, як показало повстання 1953 в НДР, втрачали підтримку населення.

Критичне переосмислення сталінської політики було неминуче. Однак наступники Сталіна, найбільшим впливом серед яких володіли Л.П. Берія, Г.М. Маленков і Н.С. Хрущов, не довіряли один одному і не могли узгодити свої дії. Перший крок по шляху відмови від колишніх методів управління суспільством зважився зробити Л.П. Берія.

За ініціативою Л.П. Берії було переглянуто «справа лікарів» і визнані сфабрикованими звинувачення проти багатьох воєначальників. Він виступив ініціатором проведення масової амністії 1953 рік, в ході якої на свободу вийшло близько 1 млн засуджених по «неполітичним» статтями. До людей, які перебували під слідством, було заборонено застосовувати заходи фізичного впливу, тобто тортури. Почалася ліквідація системи ГУЛАГу. Будівництва, що здійснювалися силами ув’язнених, передавалися відповідним цивільним відомствам. У результаті були заморожені деякі проекти, які потребували колосальних витрат: будівництво Байкало-Амурської магістралі, тунелю між Сахаліном і Євразійським материком, залізниці, паралельної Північному морському шляху, та ін. Берія виступив з ініціативою відновлення відносин з Югославією і возз’єднання «двох Німеччин» на демократичній основі.

Однак Берія був занадто тісно пов’язаний з попередньою сталінською політикою. Багато членів правлячої верхівки побоювалися його впливу. Проти Берії виникла змова. У червні 1953 він був заарештований. У кращих традиціях боротьби з «ворогами народу» його звинуватили у зв’язках із зарубіжними спецслужбами, намір поставити органи МВС над правлячою партією, підготовці контрреволюційного змови та проведенні в країні необгрунтованих репресій. В грудні 1953 р на закритому засіданні Верховного Суду СРСР Берія і група його сподвижників були засуджені до смертної кари.

Після падіння Берії реабілітація жертв масових репресій тривала. У 1954-1955 рр. були звільнені і фігуранти «ленінградського справи», і багато воєначальники, і люди, яким ставиться в провину космополітизм. Почався перегляд справ 1930-х рр.

Ініціатива продовження реформ перейшла до Г.М. Малєнкова, який після смерті І.В. Сталіна очолив Раду міністрів СРСР.

За пропозицією Г.М. Маленкова була вдвічі знижено сума сільськогосподарського податку. Заборгованості колгоспів по виплатах колишніх років ліквідовувалися, закупівельні ціни на аграрну продукцію підвищувалися, дозволялося збільшення розмірів селянських присадибних ділянок.

На липневому (1953 р) Пленумі ЦК КПРС Маленков виступив із засудженням культу особи Сталіна, зазначивши, що одноосібне ухвалення рішень спричинили помилки в керівництві партією і країною. З ініціативи Маленкова почався перегляд основних напрямків п’ятирічного плану, у бік збільшення коштів, що прямували з на розвиток легкої і харчової промисловості, сільського господарства.

У 1954 р почалося освоєння цілинних земель. Воно стало одним з пріоритетних напрямків політики уряду. На цілину прямували кращі кадри фахівців у галузі сільського господарства, туди їхали десятки тисяч патріотично налаштованих молодих людей. Протягом п’яти років було освоєно 42 млн га цілинних і перелогових земель на північному заході Казахстану. Це дозволило в короткі терміни поліпшити стан справ з продовольством в країні.

На міжнародній арені Маленков запропонував перейти до політики розрядки міжнародної напруженості, тобто пошуку шляхів поліпшення відносин з США. Ще більш виразно він висловився в тому 1954 р, зазначивши, що «холодна війна» створює загрозу нової світової війни, яка призведе до загибелі людської цивілізації.

Заяви, зроблені Г.М. Маленковим, дали привід Н.С. Хрущову звинуватити його в спробі послабити систему партійного керівництва суспільством, відступництві від ідей ленінізму і близькості до Берії. У лютому 1955 р Маленкова звільнили від обов’язків глави уряду. Політичне лідерство в СРСР перейшло до Н.С. Хрущову, який спробував дати оцінку політиці, що проводилася І.В. Сталіним, і підвести підсумки тридцятирічному періоду історії, пов’язаному з його ім’ям.

Посилання на основну публікацію