Народження християнського храму

Християнська церква, на відміну від античного храму, вважалася оселею Бога, а місцем, де віруючі збиралися для молитви і здійснення обрядів. Тому головним завданням зодчих стало створення відповідного духу християнства внутрішнього простору (інтер’єру), зовнішній же вигляд будівлі вважався менш важливим. Інтер’єру церкви слід було бути містким і зручним для богослужіння, мати окремі місця для священнослужителів і для прихожан. У IV столітті, коли християнство було дозволено і початок відчувати потребу в храмах, таких будівель ще не було, їх тільки належало створити.

Спочатку стали використовувати вже наявні будівлі – базиліки, перш служили залами суду або торгівлі. Базиліка – це прямокутна будівля, розділене рядами колон на три або п’ять проходів. Ці проходи називають нефами (від латинського «навис» – корабель). Вважалося, що тільки корабель церкви може провести віруючих через небезпечне море життя до небесного пристановища. Втіленням такого корабля і був неф. Середній неф звичайно був ширше і вище бічних. Найчастіше він перекривався двосхилим дахом, підтримуваної дерев’яними кроквами.

У східній частині базиліки, що закінчується напівкруглим виступом – апсидою, знаходився вівтар – найбільш шанована частина храму. На сході, за християнським уявленням, знаходився рай, і саме в цей бік слід було звертати обличчя під час молитви. Доступ до вівтаря мали тільки священики. Віруючий, входячи в базиліку із заходу, як би вступав на шлях спасіння, який вів до вівтаря. Пізніше в східній частині базиліки поздовжні нефи стали перетинатися поперечним – трансептом. Така базиліка мала в плані форму хреста – головного символу християнства.

Для повної досконалості базиліці не вистачало купола, що нагадує небо. Тоді зодчі спробували поєднати базиліку з куполом. Геніальним рішенням цієї складної архітектурної завдання став константинопольський храм Святої Софії – Премудрості Божої.

Посилання на основну публікацію