Народження тоталітаризму

На самому початку XX століття, до Першої світової війни, жителі Європи з оптимізмом дивилися у майбутнє, однак після її закінчення це почуття змінилося розчаруванням і песимізмом. Багато хто вважав, що стара буржуазна Європа пішла в минуле і їй на зміну має прийти нове суспільство. Сталося розчарування в інститутах демократії і вільному ринку, які не змогли захистити від негараздів, що обрушилися на людей в ході війни і в перші повоєнні роки. Незважаючи на те що рівень життя заможних верств населення в 1920-і рр. виріс, все частіше, слідом за німецьким філософом О. Шпенглером, стали говорити про «занепад Європи».
Прихильники комуністичних ідей шукали вихід у скоєнні революції і побудові безкласового соціалістичного суспільства. Їх противники, перелякані розмахом комуністичного руху і бажали твердого порядку, прагнули до встановлення антидемократичної диктатури. Серед прихильників жорстких заходів були дрібні власники, підприємці, за якими боляче вдарила економічна криза, робітники, які не довіряли соціалістам, селянство, люмпен-пролетаріат. Всі вони в умовах економічних негараздів мріяли про перерозподіл суспільних багатств за рахунок великих власників, шляхом експропріації майна заможних представників національних меншин, територіальних захоплень і грабежу інших країн.
На хвилі невдоволення демократією в Європі виникли тоталітарні режими, що характеризувалися встановленням панування держави над життям кожної окремої людини і суспільства в цілому. Сама ж держава зрощується з правлячою партією, що одержувала безмежну владу. Всі інші політичні сили або ліквідовувалися, або перетворювалися в декорації. Конкретну особистість тоталітаризм розчиняв в масі – народ, класі, партії, намагаючись надати їй загальні для всіх ідеї, спосіб життя, протиставити «своїх» і «чужих». У той же час в тоталітарному суспільстві формувалася безмежна влада однієї людини – вождя (фюрера в Німеччині, дуче в Італії). Ідеологія правлячої партії, що виступала від імені всього народу, ставала єдиною і панівною. Руйнувалося громадянське суспільство. Часом виникало якусь подобу релігії зі своїм «культом» і жорсткою ієрархією партійних чиновників – своєрідних «жерців». При цьому нерідко сама релігія (в більшості випадків – християнство) або піддавалася переслідуванням, або її вплив обмежувався (винятком була Італія).
Для тоталітаризму була характерна цілісність, тотальність всіх структур суспільного буття – суспільства, держави, партії, особистості, народу. Керівництво тоталітарної держави ставило перед суспільством глобальну мету, яку необхідно було досягти будь-якими засобами, незважаючи на труднощі і жертви. Це зумовило агресивну природу тоталітаризму. Глобальною метою могло бути здійснення ідеї величі нації, створення тисячолітньої імперії чи досягнення загального блага.

Важливим інструментом тоталітаризму була потужна пропаганда, яка проникає в усі пори суспільства. Офіційні ідеологи, засоби масової інформації, цілком залежали від влади, щодня і щогодини «промивали мізки» простим громадянам. Вони переконували людей у ​​вірності поставленої владою цілі, мобілізуючи їх на боротьбу за її здійснення. Одне із завдань пропаганди полягала у визначенні та викритті «ворогів». Це могли бути комуністи, соціалісти, капіталісти, євреї і всі інші, які заважали досягненню великих цілей. Слідом за одним переможеним супротивником негайно знаходився інший. Тоталітарний режим не міг обійтися без постійного пошуку ворога, необхідність боротьби з ним зумовлювала обмеження демократії і матеріальних потреб людей.

Посилання на основну публікацію