Народна освіта і наука СРСР

«Культурна революція» була одним з найважливіших умов побудови соціалізму. Звідси увагу влади до розвитку системи освіти. Постановою ЦВК і РНК СРСР від 14 серпня 1930 в країні вводиться загальне обов’язкове початкове навчання, а в містах – неповна середня. До 1939 більше 80% населення вміло читати і писати.

У систему професійно-технічної освіти входили школи фабрично-заводського навчання (ФЗН) на базі початкової школи і технікуми. Ця система в основному збереглася і в наступні роки.

Іншим завданням стало створення нової, радянської, інтелігенції. Була скасована плата за навчання, жінкам надані рівні з чоловіками права на освіту, робітники і бідніше селянство отримали переваги при зарахуванні, їм виплачувалася стипендія.

Робітничої молоді було дано право вступати до вузів без пред’явлення атестата про середню освіту і без вступних іспитів. Однак, як правило, робітнича та селянська молодь не володіла необхідними знаннями. Тому з 1919 р стали створюватися робітничі факультети (робітфаки), протягом трьох років готували слухачів, які не мали середньої освіти, до вступу до вузу за рекомендаціями партійних, радянських і профспілкових організацій.

Важливим завданням стало затвердження марксистської ідеології в російському суспільстві. Для підготовки нових кадрів в 1921 р було створено Інститут червоної професури.

Бурхливий економічний розвиток країни в 1930-х рр. вимагало фахівців з середньою і вищою освітою.

За 1930-і рр. чисельність вузів в порівнянні з дореволюційним часом збільшилася більш ніж у 11 разів (400 в 1914 р і 4600 – в 1940 г.). Наприкінці 1935 були скасовані обмеження, пов’язані з соціальним походженням абітурієнтів, і введені обов’язкові для всіх вступні іспити. За 1928-1937 рр. вузи і технікуми підготували близько 2 млн фахівців. Змінився класовий склад студентів, серед яких понад 50% були вихідці з робітників, а 16,5% – з селян. До кінця 1930-х рр. за чисельністю учнів і студентів СРСР вийшов на перше місце в світі.

За перші два роки радянської влади в країні створили 33 великих науково-ісследовательскх інституту. До кінця 1930-х рр. їх стало вже 1800. Завдяки збереженню багатьох дореволюційних наукових шкіл і збільшення фінансування були досягнуті значні успіхи в галузі фізіології (І.П. Павлов), біології (Н.І. Вавилов), психології (Л.С. Вигодський), математики (М .В. Келдиш), фізики та електроніки (П.Л. Капіца, А.Ф. Іоффе), теорії космічних досліджень та ракетної техніки (К.Е. Ціолковський, Ю.В. Кондратюк, Ф.А. Цандлер). Світову популярність отримали дослідження дрейфуючій станції «Північний полюс-1» (І.Д. Папанін), рекордні безпосадочні перельоти В.П. Чкалова, В.К. Коккинаки, М.М. Громова та B.C. Гризодубової.

У 1930-і рр. в умовах індустріалізації зростає роль прикладних наук: геології (А.Є. Ферсман), металургії (І.П. Бардін), оптики (С.І. Вавилов), енергетики (Г.О. Графтио, М.А. Шателен). Особлива увага приділялася створенню бойової техніки: літаків (CB Ільюшин, А.І. Мікоян, HH Полікарпов, В.М. Петляков, AA Туполєв, AC Яковлєв), танків (Ж.Я. Котин, М.І. Кошкін), знарядь (В.Г. Грабин, І.Т. Клейменов), стрілецької зброї (В.А. Дегтярьов, В.Г. Федоров. Г.С. Шпагин).

У той же час масові арешти фахівців з кінця 1920-х рр. стали справжньою трагедією для багатьох галузей науки. Дивом вижив у висновку майбутній головний конструктор космічних систем С.П. Корольов. В системі ОДПУ – НКВС з’явилися особливі або спеціальні конструкторські бюро (ОКБ і СКБ), в яких трудилися ув’язнені. У ленінградської в’язниці «Хрести» ряд років працювали конструктори артилерійських систем. У Москві в кінці 1930-х рр. в подібних умовах створювали нові літаки AA Туполєв, В.М. Петляков та їх співробітники.

Складалася сприятлива атмосфера для безпринципних посвідчених. Прикладом може служити кар’єра Т.Д. Лисенко. Обіцяючи в найкоротші терміни отримати високопродуктивні сорти в рослинництві шляхом «спрямованого виховання в певних умовах», Лисенка та його послідовники розправилися зі своїми опонентами далеко не науковими методами. Дискусія щодо спірних питань біології привела до репресій проти вчених (у серпні 1940 р був заарештований Н.І. Вавилов, який помер у саратовській в’язниці в січні 1943 р). Було розстріляно справжні творці легендарної «Катюші» І.Т. Клейменов і Г.Е. Лангемак, а нагороди отримав А.Г. Костіков, який надалі нічого гідного створити не зміг.

Новим етапом посилення ідеологічного диктату стало в 1929-1931 рр. «Академічне справу». За неправдивими звинуваченнями було заарештовано знамениті історики-академіки С.Ф. Платонов, Є.В. Тарле і кілька сотень істориків, краєзнавців, музеєзнавців, що представляли дореволюційну інтелігенцію. Академіки були вислані в різні міста СРСР, а решта отримали по кілька років таборів. Сенс акції полягав у залякуванні творчої інтелігенції, в привчанні її до того, що гуманітарні науки повинні служити завданням даного політичного моменту.

Настав час прославлення мощі російського держави, «прогресивності» його зовнішньої політики. Ідеологічним потребам режиму була підпорядкована і теорія соціально-економічних формацій. Вершиною політичної науки проголошувався «Короткий курс історії ВКП (б)» (1938), який редагував Сталін. Дане в цьому підручнику тлумачення історії Росії починаючи з кінця XIX ст. стало обов’язковим для всіх. Йшов наступ на філософію і економічну теорію.

У політико-ідеологічного життя СРСР з початку 1930-х рр. відбувався поступовий поворот від пропаганди інтернаціоналізму до пропаганди патріотизму.

Цілям національно-патріотичного виховання служили широке святкування сторіччя пам’яті AC Пушкіна на початку 1937 року, відкриття у вересні того ж року Бородінської історичного музею, приурочене до 125-річчя війни з Наполеоном. Значною подією культурно-політичного життя стала відкрита в лютому 1939 Третьяковській галереї виставка, на якій вперше за роки радянської влади були представлені кращі полотна російських художників XVIII-XX ст. У квітні 1939 року в Великому театрі була відновлена ??постановка опери «Іван Сусанін».

Посилання на основну публікацію