Національні рухи в СРСР

Перші мітинги і демонстрації періоду «перебудови» носили багато в чому національний характер. Це виявилося повною несподіванкою для керівництва країни, яке вірило в відсутність серйозних національних проблем. Тим часом невдоволення у цій сфері накопичувалося десятиліттями. По-перше, Радянський Союз був федеративною державою лише формально. На ділі це було унітарна держава, де переважна більшість питань вирішувалося московськими чиновниками. По-друге, була жива історична пам’ять про репресії на національному ґрунті в різних формах: від депортацій до гонінь на національну культуру. По-третє, національно-державна структура СРСР включала різні рівні автономії: 10 національних округів, 8 автономних областей, 20 автономних і 15 союзних республік. У міру економічного і культурного розвитку, зростання національної самосвідомості виникало бажання розширити свої громадянські права за рахунок інших народів, що живуть на тій же або сусідній території.

У грудні 1986 в столиці Казахстану Алма-Аті пройшли масові виступи молоді під гаслом «Казахському народові – казахського лідера!». Приводом стало зміщення першого секретаря ЦК КІІ Казахстану Д. Кунаева і призначення на цю посаду Г. Колбіна. До того моменту в ЦК компартій союзних республік російські займали, як правило, посаду другого секретаря. У ході зіткнень були загиблі і поранені. Для відновлення порядку застосували війська.

У Москві у травні 1987 р пройшов мітинг історико-патріотично-го товариства «Пам’ять». Офіційно суспільство ставило завдання збереження історичних та культурних традицій російського народу. Але під цим покровом все голосніше звучали вкрай націоналістичні і навіть антисемітські гасла.

У Прибалтиці в серпні 1987 у зв’язку з річницею ув’язнення радянсько-німецького пакту про ненапад 1939 пройшли демонстрації з вимогою опублікування секретних протоколів, на підставі яких Естонія, Латвія і Литва були приєднані до Радянського Союзу.

Серйозний конфлікт спалахнув між Азербайджаном і Вірменією. Нагірно-Карабахська область, населена переважно вірменами, входила з 1923 р до складу Азербайджанської РСР. У жовтні

1987 карабахський вірмени виступили за возз’єднання з Вірменією. У лютому 1988 ця вимога підтримали депутати обласної Ради. Десятки тисяч азербайджанців змушені були покинути область. Багато хто з біженців осіли в м Сумгаїті. Тут в лютому

1988 спалахнули вірменські погроми, десятки людей загинули.

Нездатність центральної влади рішуче присікти дії екстремістів різного штибу лише поглиблювала ситуацію.

Влітку – восени 1988 національні рухи в ряді республік СРСР стали набувати організовані форми. У Білорусії, Латвії, Естонії були створені «Народні фронти»; в Литві виникла організація «Саюдіс», на Україні – «Рух». На перших порах вони виникали під гаслами підтримки «перебудови», розширення демократії, викриття сталінських репресій, збереження мови і культурної самобутності, більшої економічної самостійності. Але поступово на перший план стало виходити вимога державної незалежності і виходу зі складу СРСР.

Посилання на основну публікацію