Національна політика та національні рухи в середині 1960 – 1980 років XX століття

Національне питання в СРСР (60-80 рр.) СРСР з моменту свого існування був федерацією, державно адміністративне управління якої носило жорсткий централізований та уніфікований характер.

Національна політика
Згідно з даними перепису населення, в 60-х роках у складі Радянської держави перебувало понад 50 національно-територіальних утворень і налічувалося 102 етнічні групи. Фактором об’єднують їх в єдине культурне та державне ціле була Комуністична партія.

Посади голів партійних комітетів республік займали національні чиновники. Існування національної номенклатури істотно впливала на дезінтеграційний процес у державі, однак вона була вкрай необхідна вищому партійному керівництву як інструмент посилення централізації.

У цей період, на хвилі хрущовської «відлиги» союзним республікам було надано низку національних свобод утворювалися національні культурні інститути, навчальні процес вівся на національній мові, гарантувалася територіальна автономія.

Вище керівництво фактично зняло проблему національного питання з порядку денного, оскільки гострих протиріч в цей час між народами СРСР не спостерігалося. Росіяни, становили більше 50% від чисельності радянського народу, однак вони не володіли видимими перевагами перед іншими народами і етносами.

Тим не менш, у другій половині 70-х років на цьому грунті виникли перші, після вельми тривалої перерви, національні конфлікти. У РРФСР не було самостійної республіканської партії, безпосередній управління республікою здійснював ЦК КПРС.

Це призвело до того, що багато народів союзних республік почали сприймати росіян, як домінантну націю в державі. Саме в цій період в життя радянського народу ввійшов мовної оборот «молодший і старший брат».

Деякі етноси республік Закавказзя в цей період були піддані дискримінації з боку представників титульних націй. Це стало причиною виникнення ряду міжетнічних конфліктів, які почалися в середині 70-х років. Саме тоді почалися перші протистояння Чечні і Дагестану, Інгушетії та Північної Осетії, які продовжуються і до наших днів.

Національні рухи
«Відлига» не пройшла безслідно для радянського народу. У середині 60-х в СРСР активно почали утворюватися національні рухи, метою яких був протест проти централізації держави. Зростанню кількості національних організацій посприяло і слабшанню залізної завіси із Заходом на початку 70-х років.

Найбільш радикальним національним рухом стало дисидентство, до складу якого входила інтелігенція, віруючі і представники опозиційних сил.

Дисиденти організовували масштабні політичні протести, захищали культурні права народів союзних республік, домагалися випуску нелегальних книг авторів, перебивають у вимушеній еміграції.

Дисидентський рух стає реальну загрозу комуністичної ідеології, так як його активісти відкрито заявляли про необхідність ліквідації СРСР і пропагували національну свободу.

З цією течією боролося п’яте відділення КДБ інтелігенцію найчастіше висилали за кордон або до Сибіру. Саме люди, що складалися в рядах дисидентів стали основною рушійною силою прийняття незалежності в Радянських республіках на початку 90-х років.

Посилання на основну публікацію