На шляху до Другої світової війни

Міжнародні відносини 1930-х рр. розвивалися вкрай складно. Держави, що отримали найбільші вигоди від перемоги в Першій світовій війні – Англія і Франція, зберігали союзницькі відносини. Тісні зв’язки залишалися у них (особливо у Англії) з США. Проте ці країни не надали належної протидії руйнуванню Версальсько-Ва-шінгтонской системи. Більше того, вони навіть сприяли зміцненню позицій своїх конкурентів в Європі та Азії.

Першим порушником світу виступила Японія. Після окупації Маньчжурії (1931-1933) її війська опинилися біля кордонів СРСР і одночасно висунулися до провінцій Китаю, які контролювалися китайськими комуністами. Виникла небезпека розширення японської агресії на північ – проти СРСР і на південь – проти Китаю.

Наступний вогнище війни виник у Європі після приходу до влади в Німеччині націонал-соціалістичної партії А. Гітлера (1933). Лідери Англії, Франції, США недооцінили небезпеку встановлення Німеччини тоталітарного режиму з його расистської ідеологією. Багато політичних діячів Заходу не приховували, що вважають фашизм меншим злом, ніж комунізм.

Вже в 1933 р гітлерівський режим зажадав скасування статей Версальського договору, що стосувалися обмежень німецьких збройних сил. Не отримавши згоди, Німеччина вийшла з Ліги Націй. У 1935 р уряд А. Гітлера заявило про введення в країні загальної військової повинності, почало створювати військову авіацію і потужний військово-морський флот. Це означало односторонню відмову Німеччини від Версальського договору.

Дії нацистів викликали тривогу в країнах Заходу, особливо у Франції. Почали прийматися заходи по створенню коаліції, здатної протистояти фашистської агресії. В якості можливого союзника розглядався СРСР. У 1934 р він був прийнятий в Лігу Націй. У 1935 р відбулося підписання договорів про взаємодопомогу між СРСР, Францією і Чехословаччиною. За активної участі Радянського Союзу обговорювалася ідея створення системи колективної безпеки в Європі. Її учасники повинні були надавати допомогу один одному в боротьбі з агресією будь-якого європейської держави. Однак головні прихильники колективної безпеки в країнах Заходу – міністр закордонних справ Франції Луї Барту і король Югославії Олександр I Карагеоргієвич – були вбиті німецькими агентами. Це призвело до зриву переговорів про створення системи колективної безпеки.

Спроби дипломатії Франції виявляючи в складаний антинімецький союз фашистську Італію завершилися провалом. У ході переговорів з Б. Муссоліні Франція висловила готовність визнати сферою інтересів Італії Ефіопію – єдине велике держава в Африці, сохранявшее незалежність. Скориставшись цим, Італія розв’язала в 1935 р війну проти Ефіопії. Ліга Націй ввела економічні санкції проти агресора. Однак на допомогу Б. Муссоліні прийшла Німеччина. Це дозволило італійському диктаторові, розірвав відносини з Лігою Націй, в 1936 р переможно завершити розпочату військову кампанію.

Посилання на основну публікацію