Музика 20-го століття

Істотний внесок у розвиток світового музичного мистецтва на початку XX ст. внесли російські композитори С. В. Рахманінов, А. Н. Скрябін та І. Ф. Стравінський. Надалі Рахманінов і Стравінський емігрували з Росії і пізніше включилися в музичне життя США. Вихований на традиціях російської класичної музики, Стравінський відобразив у своєму багаторічному творчості мало не всі різновиди модернізму. Велика частина пізніх творів Стравінського, автора низки опер і балетів, пов’язана з релігійною тематикою («Священний спів», «Плачі» та ін.). Вершиною його творчості став написаний у 60-ті рр. «Реквієм».
Протягом усього XX ст. в США зосереджувалися великі музичні виконавські сили. Бостонський і Філадельфійський симфонічні оркестри були відомі у всьому світі. Видатним американським композитором був Дж. Гершвін. В опері «Поргі і Бесс» та інших своїх творах він використовував елементи джазу – нового для XX століття напрямки в музичному мистецтві, іде своїми коріннями в пласти афро-американського фольклору. Найвідомішим американським джазовим музикантом-імпровізатором був трубач і співак Л. Армстронг. У другій половині століття в США сформувався новий сценічний жанр – мюзикл, що поєднує елементи шоу, оперети, балету, мелодрами.
Відродження англійського музичного театру багато в чому пов’язане з творчістю композитора і диригента Б. Бріттена, який спирався на національні традиції XVI-XVII ст. З Лондоном зв’язали свою сценічну діяльність блискучі російські балерини А. П. Павлова і Т. П. Карсавіна. Карсавіна протягом 15 років була віце-президентом англійської Королівської академії танцю. Обидві балерини виступали на сценах Парижа, Берліна, Монте-Карло та інших міст. Величезною популярністю користувалися постановки російських хореографів В. Ф. Ніжинського, С. М. Лифаря, Г. М. Баланчина. Баланчин за півстоліття сформував в США нову, американську традицію класичного танцю.

У 60-і рр. переможним ходом по всьому світу пройшла рок-музика, характерною рисою якої є експресивний ритм, використання електронних інструментів, первісна орієнтація на молодіжну аудиторію. Біля її витоків в 50-і рр. стояли чорношкірі американські музиканти та їхні послідовник співак Е. Преслі, іменувався «королем рок-н-ролу». Члени британської групи «Бітлз» (Дж. Леннон, П. Маккартні, Дж. Харрісон, Р. Старр) надали рок-музиці соціальний заряд і стали синтезувати її з іншими стилями. Підхопили їхні ідеї музиканти в останній третині сторіччя створили строкату звукову палітру, в якій характерні для року риси переплелися з європейською класикою, народними піснями, джазом, східними мотивами, електронної психоделікою.

Посилання на основну публікацію