1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Історія
  3. Музика 19 – початку 20 століття

Музика 19 – початку 20 століття

Величезні зміни протягом XIX – початку XX ст. відбулися в області музичного мистецтва. Перш за все, оновилася його інструментальна база. До початку XIX ст. віола поступилася місцем скрипці, клавесин – фортепіано.

Стараннями композиторів «віденської школи» продовжився золотий вік класичної німецької музики. Й. Гайдн став родоначальником сучасної симфонії, він затвердив класичний склад симфонічного оркестру і струнного квартету.

У Відні створив свої найкращі твори Людвіг ван Бетховен (1770-1827), творчість якого створила революційний переворот в історії музики. Бетховен:

  • надав віденському симфонізму монументальну силу і філософську глибину;
  • вніс величезний вклад чи не в усі форми і жанри музичного мистецтва;
  • розкрив абсолютно нові горизонти для наступних поколінь музикантів.

До числа його кращих творів відносяться:

  • «Місячна» та «Крейцерова» сонати для скрипки і фортепіано;
  • «Аппассіоната» для фортепіано.

Вершиною бетховенської творчості стали дев’ять симфоній, перш за все «Героїчна» і «Патетична». Хоровий фінал до 9-ї симфонії Бетховена – ода «До радості» на слова Ф. Шиллера – став гімном Євросоюзу.

Л. ван Бетховен

Ф. Шуберт, Р. Шуман та інші композитори першої половини XIX ст. розвивали різні малі форми музичного мистецтва (пісня, романс, п’єса для фортепіано, танцювальна мініатюра), ще ширше розсовуючи рамки музичної культури і роблячи музику доступною для широкої аудиторії.

Самим національним австрійським композитором вважається І. Штраус-молодший, видатний диригент і скрипаль. Протягом багатьох років він диригував на концертних сезонах, що проходили в Павлівському «музичному вокзалі». Штраус створив класичний тип віденського вальсу («Казки Віденського лісу» і ін.), тим самим заслуживши славу «короля вальсів». З театральної сцени до сих пір не сходять написані ним оперети.

У музичному мистецтві Європи кінця XIX в. панував геніальний німецький музикант – Ріхард Вагнер (1813-1883).

У другій половині XIX ст. музичною столицею Німеччини був Байретом, і тільки Відень міг ще протистояти йому. Тут навколо Й. Брамса групувалися послідовники класичної традиції, які зберігали до кінця століття своєрідність, властиву старій німецькій музиці. У 1897 році Брамса на посаді директора Віденської опери змінив Г. Малер, який представляв нове покоління композиторів. При ньому австрійський симфонізм ще раз піднявся на одну зі своїх історичних вершин. Кожна з написаних Малером дев’яти симфоній ставала мистецькою подією європейського значення. Його новаторські твори справили величезний вплив на подальший розвиток світового симфонізму і склали цілу епоху в історії музики.

Дж. Верді

Найбільшим італійським композитором XIX в. був Джузеппе Верді (1813-1901). У його творчості відбилося пробудження національного почуття, яке перетворило Італію, тому Верді називали «маестро італійської революції». Світову популярність принесли йому романтичні опери «Ріголетто» (1851) і «Травіата» (1853). У 1867 році для паризької Гранд-Опери ним написана опера «Дон Карлос». У 1871 році в Каїрі була поставлена ​​«Аїда», написана на замовлення правителя Єгипту з нагоди відкриття Суецького каналу. Опера Верді «Отелло» (1886) представляє собою одне з найвидатніших творінь світової музичної класики. Він став реформатором італійського оперного мистецтва, тому не дуже великим перебільшенням звучить твердження: «Італійська музика другої половини XIX ст. зводиться до одного імені – Верді».

Насичене музична життя тривало також в Парижі. Яскравим виразом французького музичного романтизму стала творчість композитора, диригента і критика Г. Берліоза. Його «Фантастична симфонія» (1830) вважається першою програмною романтичної симфонією. Берліоз багато гастролював по Європі, сприяючи утвердженню канонів нової музики і виконавської майстерності.

А.-Ш. Адан залишив слід в історії музики своїми романтичними балетами «Жизель» (1841) і «Корсар» (1856).

Вершиною творчості Ш. Гуно стала опера «Фауст» (1859), що отримала світове визнання.

Ж. Оффенбах став основоположником нового жанру – оперети, яка є типовим породженням культури Другої імперії.

Ж. Бізе прославився постановкою опери «Кармен» (1874). У Парижі вона викликала скандал, але дуже скоро знайшла великий успіх у Відні. «Кармен» Бізе вважається однією з вершин оперного реалізму XIX ст., А П. І. Чайковський називав її «найпопулярнішою оперою в світі».

Великою популярністю у всій Європі користувався талановитий композитор і майстер інструментальної музики К. Сен-Санс.

К. Дебюссі вступив на музичний терен в переконанні, що потрібно «шукати шляхи після Вагнера, а не йти по його стопах». Дебюссі називають основоположником «музичного імпресіонізму», його творчість мала великий вплив на розвиток музики XX ст.

Ще далі по шляху «музичного імпресіонізму» просунувся М.-Ж. Равель, постановник новаторських опер і балетів, а також автор новаторських творів для фортепіано.

Париж став творчою батьківщиною для багатьох музикантів з інших країн Європи, серед яких виділяється польський композитор Ф. Шопен. Творчість Шопена представляє одне з найбільших досягнень світової художньої культури; особливо значний його внесок у розвиток жанру ноктюрн. Шопен є також засновником польської музичної класики, він показав своєрідність польської танцювальної музики, складав чудові полонези, заслужив почесне звання «короля мазурок».

В один час з Шопеном почалася творча кар’єра найзнаменитішого угорського композитора Ф. Ліста. Його діяльність мала величезне значення для розвитку світової музичної культури. В історію музики Ліст увійшов як майстер гри на фортепіано і композитор-новатор, який не тільки розширив сферу музичного застосування фортепіано, а й перетворив його з салонно-камерного інструменту в інструмент для масової аудиторії.

ПОДІЛИТИСЯ:

Дивіться також:
Боссюе і Фенелон