Московська битва під час Великої Вітчизняної війни

Німеччина встала перед загрозою затяжної війни, до якої вона не готувалася. Щоб уникнути прийдешніх складнощів, гітлерівське командування вирішило всі сили кинути на московський напрямок і зайняти столицю СРСР до настання зимових холодів. Був розроблений план наступальної операції під найменуванням «Тайфун», що передбачав оточення і взяття Москви. Група армій «Центр» генерал-фельдмаршала Ф. Бока налічувала половину всіх німецьких військ і 3/4 всіх танків, зосереджених на Східному фронті.

Наступ почався 30 вересня 1941 проти військ Брянського фронту (командуючий А. І. Єременко) і 2 жовтня проти військ Західного фронту, яким в той момент командував І.С. Конєв. До 9 жовтня захід Вязьми опинилися в оточенні і пізніше були знищені 4 радянські армії. До середині жовтня німецькі війська підступили до Можайська.

Парад на Красній площі 7 листопада 1941 г Художник К.Ф. Юон.

Із залишків Західного і Резервного фронтів 10 жовтня 1941 був створений новий Західний фронт під командуванням Г.К. Жукова. У Москві звістки про наближення ворога породили хвилю чуток і паніки. Для припинення їх керівництво країни прийняло суворі заходи. 20 жовтня столиця була оголошена у стані облоги. Сотні тисяч жителів зводили укріплення. На фронт відправлялися робочі батальйони і створена з робочих Комуністична дивізія. Основні органи влади і управління евакуювалися в Куйбишев. Але І.В. Сталін, члени ГКО і Ставки залишалися в Москві, вселяючи в жителів міста впевненість, що місто не буде зданий ворогові. 7 листопада 1941 на Красній площі відбувся парад частин Московського гарнізону, що мав величезне морально-психологічне значення.

Різко зросле опір радянських військ змусило німецьке командування призупинити натиск і підтягти останні резерви. Новий наступ на Москву почалося 15 листопада. Головний удар наносився в районі Волоколамська, де оборонялася 16-а армія генерал-лейтенанта К.К. Рокоссовського. Невмирущою славою покрили себе воїни третього кінного корпусу генерал-майора Л.М. Доватора, 316-ї стрілецької дивізії генерал- майора І.В. Панфілова. На південному фланзі Західного фронту війська 50-ї армії генерала І.В. Болдіна і населення Тули, героїчно обороняли своє місто, зірвали задум німецького командування оточити Москву з півдня силами танкової армії генерала Г. Гудеріана.
Останню спробу оволодіти Москвою вермахт почав у кінці листопада – початку грудня. Німецьким військам вдалося форсувати в районі Яхрома канал Москва – Волга, взяти станцію Крюково (на території нинішнього Зеленограда). Південніше столиці противник вийшов до околиць Кашири. Останній етап оборонної битви характеризується переходом обох сторін до тактики дій окремими загонами: не вистачало сил для організації великих боїв.

До цього моменту радянське командування розробило задум контрнаступу і розгрому противника. Західний фронт отримав 100 тис. Осіб, 300 танків і 2 тис. Гармат. Велику роль зіграли військові з’єднання, перекинуті під Москву з Далекого Сходу. До початку грудня радянські війська незначно поступалися противнику в чисельності особового складу, в танках і артилерії, але вперше за час війни в повітрі панувала радянська авіація.

Перехід в наступ радянських військ став для Гітлера повною несподіванкою. 5 грудня 1941 завдали удару війська Калінінського фронту генерал-полковника І.С. Конєва. 6 грудня о наступ перейшли основні сили Західного фронту. У ході контрнаступу з 5 грудня 1941 по 7 січня 1942 радянські війська звільнили більше 11 тис. Населених пунктів Московської, Тульської, Калінінської, Рязанської, Смоленської, Калузької областей, відкинувши ворога на захід на 100-250 км. Були розбиті або втратили понад 50% свого складу 11 танкових, 4 моторизовані і 23 піхотні дивізії вермахту.

Контрнаступ Червоної Армії під Москвою стало без перебільшення поворотним пунктом всієї Другої світової війни. Гітлерівська стратегія бліцкригу зазнала краху, уявлення про непереможність німецької армії було розвіяно. Поразка німецьких військ під Москвою дало потужний імпульс визвольній боротьбі на окупованій території СРСР і в країнах Європи, зміцнило міжнародний авторитет Радянської держави і її збройних сил.

Посилання на основну публікацію