Монастирі

У XV столітті монастирі в Росії переживали розквіт. З’явилося безліч нових обител їй в різних місцях країни. Так, на початку століття трьома ченцями – Германом, Саватія і Зосими на островах Білого моря був заснований Соловецький монастир, в 1479 році відомий церковний діяч Йосип Волоцький заснував Иосифо-Волоколамський (Волоцький) монастир. У цей же період стали різко помітні відмінності між оселями. Одні з них були казково багаті, мали великі земельні володіння, займалися торгівлею і лихварством. Інші існували у вигляді скитів і крихітних лісових пустелею. У пустелях іноки жили працями своїх рук і вели аскетичний спосіб життя.

 

Православна церква проповідувала необхідність улаштування душі померлого. Вважалося, що домогтися вічного блаженства на тому світі можна через посмертну молитву, а щоб забезпечити собі таку молитву, слід було не скупитися на щедрі пожертви на користь монастиря. На спомин душі люди жертвували церковне начиння, книги і дзвони. Не гребували ченці і зерном, худобою, одягом і домашнім начинням. Але самим надійним вважалося подарувати монастирю землю. Багаті землевласники при розділі майна між спадкоємцями виділяли обов’язкову частку на користь монастиря. Князі на старості років щедро обдаровували монастирі селами з селянами, видавали їм жалувані грамоти. Пожертвування супроводжувалися установою “корму” на користь всієї молиться братії – в день ангела і в день кончини вкладника. «Корм» включав вишукану на ті часи їжу: пшеничний хліб замість житніх коржів, медовий квас замість простого братнього. Ченці призначали все більші суми за внесення імені померлого в монастирські поминальні книги – синодики. Мешканці багатьох монастирів стали вести вельми привільне життя.

Найбагатшим монастирем в Росії був Троїце-Сергіїв, заснований в XIV столітті Сергія Радонезького. В кінці XV – початку XVI століття виділявся Иосифо-Волоколамський монастир. При підставі він отримав від питомої князя Бориса Волоцького, брата Івана III, багате село і великі грошові пожертвування. Настоятель монастиря Йосип Волоцький (в миру Іван Іванович Санін) прагнув залучити в свою обитель багатих людей. Серед ченців Волоцького монастиря були бояри і навіть нащадки князівських прізвищ. Переступаючи поріг обителі, князі та бояри розлучалися зі своїми багатствами. Монастирські володіння швидко розширювалися, поповнювалася скарбниця. Протягом семи років Йосип витратив тисячу рублів на будівництво кам’яного храму – нечувану на ті часи суму. Разом з тим великі кошти монастир витрачав на благодійність.

Посилання на основну публікацію