Мобілізація СРСР проти Німеччини

Напад Німеччини виявилося несподіваним для радянського керівництва. Проте вже через кілька годин після початку війни у ​​війська була спрямована директива: «обрушити на ворожі сили і знищити їх в районах, де вони порушили радянський кордон. Надалі до особливого розпорядження кордон не переходити ».

22 червня 1941 по Всесоюзному радіо виступив В.М. Молотов і оголосив про німецькому нападі на Радянський Союз. Як тільки стало очевидно, що мова йде не про провокації, а про початок війни, у війська надійшов наказ перейти в контрнаступ. 23 червня 1941 Сталін підписав рішення РНК СРСР і ЦК ВКП (б) про заснування Ставки Головного Командування, її очолив С.К Тимошенко. Однак через тиждень бойових дій стало очевидно, що досягти швидкої перемоги «малою кров’ю» і на «чужій землі», як не переставала твердити довоєнна пропаганда, не вдасться.

Реакція Кремля на отримані з запізненням відомості про катастрофу в Білорусії та Прибалтиці була типова для того часу. Почався пошук винуватців невдач. Арешту і потім страти піддалися Д.Г. Павлов та інші керівники Західного фронту. На чолі фронту встав С.К. Тимошенко, звільнений від обов’язків наркома оборони.

Йшла мобілізація всіх сил країни на відображення фашистської агресії. 30 червня 1941 був створений Державний Комітет Оборони (ДКО) – надзвичайний орган влади, рішення і розпорядження якого мали силу закону. ДКО очолив І.В. Сталін. 3 липня 1941 він виступив по радіо зі зверненням, в якому розпочата війна була названа всенародною, Вітчизняною війною.

Була оголошена мобілізація, яка поставила під рушницю додатково 5300000 чоловік. Приступили до евакуації людей та промислового обладнання з районів, яким загрожувало вороже нашестя. У районах бойових дій та прифронтовій смузі вводився воєнний стан. Особливе значення набував Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС) під керівництвом Л.П. Берії. На допомогу НКВС створювалися винищувальні батальйони для охорони стратегічних об’єктів країни і для боротьби з диверсантами. У липні 1941 р був відновлений інститут військових комісарів у військах. 10 липня 1941 Ставка Головного Командування була перетворена в Ставку Верховного Головнокомандування (ВГК) на чолі з І.В. Сталіним.

Країну охопила патріотичний підйом. Героїчний опір наступаючого противнику набуло масового характеру. Радянські воїни в найтяжких умовах перших місяців війни проявили небачену стійкість і мужність. 26 червня 1941 екіпаж капітана Н.Ф. Гастелло направив свій охоплений полум’ям бомбардувальник на колону ворожих машин, знищивши її. Майже чотири місяці відображала натиск ворога заблокована Одеса. Чотири місяці відбивали атаки ворога моряки-балтійці, захищаючи Моон-Зундську архіпелаг. До початку грудня 1941 тримала оборону радянська військово-морська база в Фінляндії на мисі Ханко. Більше місяця пручалися вермахту опинилися в глибокому тилу німецької армії захисники Брестської фортеці. Збережені на стіні Брестської фортеці слова радянських воїнів «Гину, але не здаюся! Прощавай, Батьківщино! »Ми сприймаємо тепер як символ мужнього опору нашого народу німецько-фашистським загарбникам.

Люди поспішали у військкомати, добровольцями йдучи на фронт. 4 липня 1941 ДКО прийняв постанову про формування народного ополчення, в яке за короткий час записалося близько 1 млн осіб, за віком або станом здоров’я не підлягали призову до армії. Близько 40 дивізій народного ополчення взяли участь у бойових діях.

Душевний настрій народів Радянської країни відбився в прозвучала в перші ж дні війни пісні: «Вставай, страна огромная! Вставай на смертний бій! З фашистською силою темною, з проклятою ордою ».

Посилання на основну публікацію