Міське та сільське життя на початку 20 століття

Зміни в зовнішності російського суспільства, загострення соціальних і політичних суперечностей справили великий вплив на життя країни на рубежі XIX-XX ст.

Особливу роль у модернізації країни грали великі міста як центри зосередження основних навчальних і культурно-просвітницьких установ. На початку XX ст. в Росії налічувалося 29 міст з населенням більше 100 тис. осіб, в яких проживало близько третини всього міського населення.

У містах з’явилися водопровід, каналізація, електричне освітлення на вулицях і в будинках. Почалося будівництво багатоповерхових прибуткових будинків, залізничних вокзалів, електростанцій. Новим видом міського транспорту став трамвай. Набула поширення телефонний зв’язок, до початку XX ст. вона існувала в 67 містах.

Більшість провінційних російських міст зберігали традиційний, сільський вигляд. Основна маса населення, у тому числі і міського, продовжувала існувати в рамках традиційної народної культури.

Російський селянин жив у родині і в громаді, де від покоління до покоління передавалися культурні традиції та трудові навички. Сім’я була одночасно і школою виховання селянських дітей. Їх залучення до праці починалося приблизно з 9 років. Селяни, часто які не знали закону, у своєму житті керувалися почуттям справедливості. Відсутність відчутною зв’язку між затратами праці і одержуваним результатом сприяло широкому поширенню забобонів.

У зимовий час наступав черга для занять промислами – прядінням і ткацтвом, плотницким, столярним і гончарним ремеслами. Окремі села славилися розписом дерев’яного посуду, прядок і меблів, виготовленням глиняних і дерев’яних іграшок, вишивками і мереживоплетінню.

У суспільно-культурному середовищі російська село утворювала відособлений, багато в чому самодостатній світ. Випробовуючи поступово нараставшее вплив міської культури, село зберігало переважне становище в культурному просторі країни, навіть міському. Це проявлялося в чому, – наприклад, у характері забудови провінційних міст, сільськогосподарських заняттях їх жителів і т.п.

Освічена частина російського суспільства становила особливий соціальний шар – інтелігенцію, яка була не просто групою людей, що професійно займалися розумовою працею, як у країнах Західної Європи, а виступала активної громадської силою. Вираз схвалення політики уряду вважалося в інтелігентському середовищі поганим тоном. Більш того, багато інтелігенти відкрито підкреслювали своє співчуття «бомбісти» (есерів та анархістам), здійснює замах на вищих чиновників, і засуджували їх переслідування владою.

Посилання на основну публікацію