Мінське гетто

Мінське гетто – одне з найбільших і страхітливих на території Європи.

У ньому містилося близько 100 тисяч євреїв з усього Радянського Союзу, країн Західної та Східної Європи.

Це населення окремого порівняно великого міста, однак територія гетто займала мізерно малий ділянку. Більше в’язнів на території СРСР містилося тільки в Львівському гетто.

створення гетто

Мінське єврейське поселення існувало більше двох років – з 20 липня 1941 по 21 жовтня 1943 року. Однак ещ 1 липня німці почали «хазяйнувати» в окупованій білоруській столиці: вони наклали на єврейське населення «контрибуцію», що дорівнює певній грошовій сумі і деякої масі золота і срібла.

Незабаром був створений юденрат – маріонетковий орган єврейського самоврядування. Його головою був призначений Ілля Мушкин – колишній керівник одного з мінських гострестов (великих державних підприємств); цю людину окупанти вибрали за його знання німецької мови.

Спочатку повноваження юденрата були досить скромними – він лише відповів за збір контрибуції, реєстрацію будинків і жителів і дотримання санітарного порядку. Останнє було особливо важливо, оскільки нацисти боялися поширення інфекції, яка, на їхню думку, є в наявності в організмі євреїв.

В гетто розташовувалося і німецьке представництво, начальником якого був призначений хтось Городецький; він був наполовину німець і походив з Ленінграда. Городецький був психічно хворою людиною, схильним до садизму; такий начальник був ідеальною фігурою, з точки зору німецького командування.

Життя в мінському гетто

Умови, в яких проживало населення мінського гетто, були куди важче, скажімо, життя у варшавському гетто. Євреї були обкладені великою кількістю заборон, за порушення яких належало тільки одне покарання – смертна кара. Ось деякі з таких заборон:
Заборонялося покидати територію гетто без дозволу.

Виходити з гетто можна було тільки в двох місцях – через прохідні пункти на вулицях Опанского і Островського (теперішні Кальварійська і Ракова). Територія єврейського поселення була обгороджена колючим дротом, уздовж якої чергували військові і поліцаї зі зброєю.

Євреї зобов’язані були носити на одязі спеціальні розпізнавальні знаки.
Євреїв не дозволяли відвідувати парки і інші громадські місця, ходити центральними вулицями.

Побачивши німця, єврей ще на відстані 15 метрів від нього мав би зняти головний убір.
Заборонено було обмінюватися їжею і речами з неєвреями.
У зимові холоди заборонялося приносити в будинок навіть тріску для обігріву.

Крім того, регулярно проводилося «вилучення контрибуції», що представляло собою по суті масштабний грабіж. Проводився він особисто Городецьким, в ньому також були змушені брати участь члени юденрата і єврейської поліції. Німці, що блукали вулицями гетто, безкарно били і грабували євреїв, гвалтували дівчат.

Частина євреїв, як і в інших гетто, працювала на виробництвах, відтепер належали німцям. Звичайним харчуванням населення були коржики з картопляного лушпиння, в їжу вживалося сало, яке вдавалося зішкребти зі старих шкур на шкіряному заводі. Крім того, робочим заводів раз в день давали миску порожній баланди.

Але одним з найжахливіших явищ в мінському гетто була, мабуть, надзвичайна скупченість. У одноповерховий будинок, що складається з 2 – 3 квартир, німці впихати до ста чоловік. В одній невеликій кімнаті площею 1 – 2 квадратних метра тулилися зазвичай кілька сімей. Незважаючи на підтримку санітарного порядку перед будинками, всередині панували бруд і безлад.

Природно, почали поширюватися заразні хвороби, від яких люди починали вмирати. Німці, злякавшись, що епідемія перекинеться на неєврейських райони, дозволили відкрити в гетто дві лікарні та навіть дитячий притулок. Всі вони були укомплектовані відмінними лікарями, проте обладнання і ліки майже відсутні.

знищення гетто

З самого свого заснування окупанти влаштовували в гетто погроми, в яких масово знищували тисячі євреїв. Крім того, партії найбільш сильних і витривалих чоловіків і жінок вивозилися на примусові роботи, а інших переправляли в «табори смерті» для остаточного винищення. У жовтні 1943 року гетто перестало існувати – практично спорожніло.

Посилання на основну публікацію