Міфи про бога Аполлона

Бог сяючого світла Аполлон, був сином Зевса від Латони (яка була в найдавніших грецьких міфах уособленням темної ночі). Його культ був занесений до Стародавньої Греції з Малої Азії, де існував місцевий бог Апелюн. За грецькими міфами, Аполлон проводить зиму в далекій країні гіпербореїв, а навесні повертається в Елладу, вливаючи в природу життя, а в людини – радість і бажання співати. Аполлон зізнавався тому й богом співу – і взагалі тієї надихаючою сили, що породжує мистецтво. Завдяки оживотворяється якостям культ цього бога зв’язувався і з ідеєю цілительства, оберігання від зла. Своїми влучними стрілами (сонячними променями) Аполлон винищує всяку скверну. Цю ідею символічно висловлював давньогрецький міф про вбивство Аполлоном жахливого змія Піфона. Майстерний стрілок Аполлон вважався братом богині полювання Артеміди, разом з якою він убив стрілами синів не в міру Загордилася Ніоби.

Поезію і музику стародавні греки вважали даром Аполлона. Вірші та пісні завжди виконувалися на його святах. За переказами, здобувши перемогу над чудовиськом мороку, Піфоном, Аполлон склав перший пеан (переможний гімн). Як бог музики він часто зображувався з кіфарою в руках. Так як поетичне натхнення схоже пророчого, в міфах Стародавньої Греції Аполлон зізнавався і верховним покровителем віщунів, які дає їм пророчий дар. Майже всі грецькі оракули (у тому числі головний з них – Дельфійський) були засновані в святилищах Аполлона.

 

Бог музики, поезії, співу Аполлон був в міфах Стародавньої Греції повелителем богинь мистецтв – муз, дев’яти дочок Зевса і богині пам’яті Мнемосіни. Головним оселею муз вважалися розташовані в околицях Дельф гаї Парнасу і Гелікона. В якості повелителя муз Аполлон мав епітет «Музагету». Кліо була музою історії, Калліопа – епічної поезії, Мельпомена – трагедії, Талія – ​​комедії, Ерато – любовної поезії, Евтерпа – лірики, Терпсихора – танців, Полігімнія – гімнів, Уранія – астрономії.

Священною рослиною Аполлона був лавр.

Бог світла, чистоти і цілительства, Аполлон в міфах Стародавньої Греції не тільки зцілює людей від недуг, але і очищає від гріхів. З цього боку його культ ще тісніше стикається з моральними ідеями. Навіть після перемоги над злим чудовиськом Піфоном Аполлон визнав потрібним очиститися від скверни вбивства і в спокутування його пішов служити пастухом у фессалійського царя Адмета. Цим він дав людям приклад того, що зробив кровопролиття повинен завжди каятися, і став богом-очищувачем вбивць і злочинців. У грецьких міфах Аполлон цілив не тільки тіло, а й душу. У нього знаходили прощення розкаювані грішники, але лише при щирості каяття. За давньогрецьким звичаям, вбивці належало заслужити прощення від рідних убитого, що мали право мстити йому, і вісім років провести у вигнанні.

Аполлон був головним племінним богом дорійців, які щороку святкували на честь нього два великих свята: Карна і Якинфа. Карнейскій свято відбувався на честь Аполлона-воїна, у місяці Карно (серпні). Під час цього свята проводилися військові ігри, змагання в співі і танцях. Іакінфу, святкувати в липні (дев’ять днів), супроводжувалися сумними обрядами в пам’ять про смерть прекрасного юнака Иакинфа (Гіацинта), уособлення кольорів. По міфах Стародавньої Греції про богів, Аполлон випадково вбив цього свого улюбленця під час метання диска (символ того, як диск сонця вбиває своїм спекою квіти). Але Гіацинт був відроджено і взятий на Олімп – і на святі Іакінфу слідом за сумними обрядами проходили веселі процесії юнаків та дівчат з квітами. Смерть і воскресіння Иакинфа уособлювали зимову загибель і весняне відродження рослин. Цей епізод давньогрецьких міфів, мабуть, розвинувся під сильним фінікійським впливом.

Посилання на основну публікацію