Межиріччя: народи, держави, цивілізації

Найперші цивілізації в історії людства – цивілізації Стародавнього Сходу – виникли в долинах багатоводних річок, найбільш сприятливих для поступального розвитку суспільства. Таким регіоном було Межиріччя (Месопотамія), розташоване в долинах річок Євфрат і Тигр. Тут з появою шумерських міст-держав сформувалася одна з ранніх цивілізацій. Освіта міст було пов’язано з необхідністю проведення іригаційних робіт, що об’єднали і скоординувати зусилля великої кількості людей. Збільшення площі оброблюваних земель в болотистих або посушливих районах стало можливо при організації колективної праці, який вимагав управління і контролю. Виникнення організуючих центрів громадського життя було пов’язане також з ускладненням соціальної структури – появою жерців, воїнів, ремісників, а також необхідністю відстоювати інтереси поселень в конфліктах з сусідами і зміцненням влади військових вождів. З виділенням шару керуючих і жерців почала складатися державна влада, яка спирається на волю богів, авторитет правителя і військову міць.
Держава включало релігійний та адміністративний центр – місто і залежні від нього сільські громади. У центрі кожного міста перебували храм, який володів поза містом землями, на яких велося храмове господарство, і палац правителя – військового вождя. У боротьбі за владу між верховними жерцями і військовими вождями з плином часу здобували перемогу вожді, що ставали царями. У великих храмових господарствах, які поступово перетворювалися на царсько-храмові, використовувалася праця селян, які отримували наділи для ведення особистого господарства, і рабів. Між містами-державами велися війни, які в кінцевому рахунку привели до складання єдиної держави під владою царів Аккада. Влада царя передавалася у спадщину.

Жерці і писарі були носіями культури. Найважливішим досягненням шумерської цивілізації історики вважають винахід писемності – клинопису, надалі застосовувалася та іншими народами Передньої Азії.
У першій половині II тис. До н. е. більша частина Межиріччя опинилася під владою царя Хаммурапі (1792-1750 рр. до н. е.). Столиця його держави – Вавилон – стала одним з найбільших торгових і культурних центрів Стародавнього світу. Це був величезний місто, населений представниками багатьох народів. Будинки в Вавилоні будувалися з сирцевої цегли, а головні архітектурні споруди облицьовувались глазурованої кольоровою плиткою, покритої зображеннями тварин. Над містом височів ступінчастий храм з високою вежею (90 м), з будівництвом якої пов’язана біблійна легенда – після Всесвітнього потопу люди вирішили побудувати вежу до небес; за цю зухвалість Господь покарав будівельників: наділив їх різними мовами, і вони, переставши розуміти один одного, розсіялися по всій землі.

У Нововавилонського царства, як і в попередні часи, центрами економічної, культурного і політичного життя були великі міста, які управлялися радою старійшин, що складався переважно з жерців. Рада старійшин виконував адміністративні та судові обов’язки. Основу багатства держав Межиріччя становив працю селян, ремісників і рабів. Останні працювали переважно в храмових господарствах і на будівництві. Великий розвиток отримала торгівля – як внутрішня, так і зовнішня. Мірилом вартості були срібні злитки. Відносини в суспільстві регулювалися законами. Перший в історії детальний звід законів був складений царем Хаммурапі.

У XII-XI ст. до н. е. відбувається піднесення іншої держави – Ассирії, розташованої північніше Вавилонії. В результаті жорстоких завойовницьких походів ассирійських царів майже вся Передня Азія опинилася під їхньою владою. У 689 р. До н.е. е. ассірійці захопили і зруйнували Вавилон, проте так і не змогли встановити міцну владу над підкореними країнами. У 605 р. До н.е. е. Ассірійська держава була знищена об’єднаними силами мидийцев, що жили на північний схід від Межиріччя, і возродившегося Вавилона.

Посилання на основну публікацію