1. Моя освіта – реферати, конспекти, доповіді
  2. Історія
  3. Марія Монтессорі – органічний педагог

Марія Монтессорі – органічний педагог

Ось уже майже 100 років ім’я Марії Монтессорі приковує до себе увагу педагогів багатьох країн світу. Відома як видатний вчений ще на початку двадцятого століття, вона створила педагогічну систему, рівної якій в світовому досвіді не було і немає.

В ідеях Монтессорі залучають глибокий гуманізм виховної та освітньої системи, відсутність будь-якого авторитаризму. Монтессорі-педагогіка дивно технологічна і продуманна – вона дозволяє дитині розвиватися в її власному темпі, відповідно його здібностям, використовуючи спеціально розроблені матеріали під керівництвом досвідченого вчителя.
Сьогодні педагогіка Марії Монтессорі переживає пік популярності у всьому світі. Тисячі освітян, визнаючи педагогічну систему Монтессорі унікальною й надзвичайно ефективною, працюють за її педагогічним принципам. Функціонують тисячі дитячих дошкільних установ по всьому світу, заснованих на Монтессорі-педагогіці. Для здорових дітей вона є розвиваючою, а для дітей, що мають якісь відхилення в розвитку, – терапевтичної. Основним лікувальним засобом служать атмосфера, дух дитячого садка, обстановка, розвиваюче середовище і особистість педагога. І всі ці ідеї придумала і втілила в життя жінка – Марія Монтессорі.

У рік об’єднання Італії, 1870-й, напередодні нового навчального року, в невеликому італійському містечку Кьяровалле в сім’ї Алессандро і Ренільде Монтессорі народилася дочка. Батьки її були ревними католиками – батько служив високопоставленим державним чиновником, а мати-домогосподарка походила з старовинного італійського роду Стопані, який дав світові безліч вчених. Саме мати зайнялася освітою дочки. Досить скоро вони змогли переїхати в Рим.

Навчання давалося Марії легко. Особливо її захоплювала математика. Навіть у театр вона брала з собою підручник і в напівтемряві вирішувала завдання, радіючи знайденому неординарного рішення. Марія хотіла вступати в технічну школу, але відвідувати її особам жіночої статі заборонялося. У 12 років вона здобула свою першу перемогу над системою освіти – її наполегливість, правда, при підтримці батьків, зламала всі перепони. Вона не тільки потрапила в школу для юнаків, а й з успіхом закінчила її. Вже тоді вона вирішила, що зробить все від неї залежне, щоб перешкодити придушенню особистості учня.

У 1890 році, захопившись природознавством, Монтессорі приймає рішення стати дитячим лікарем. Але в Італії кінця XIX століття це було неможливо! Займатися медициною і вчитися в університеті могли лише чоловіки. Батько не схвалив вибір доньки, навіть перестав розмовляти з нею. Але цілеспрямована, розумна і красива дівчина знову домоглася свого: її прийняли на курс спочатку вільним слухачем, потім, зважаючи особливих успіхів, перевели до числа студентів. Будучи студенткою університету, Монтессорі активно виступала за соціальні права жінок, стала одним з лідерів руху за рівноправність статей і була висунута делегатом Міжнародного конгресу жінок у Берліні.
Навчання не була легкою. Працювати в морзі їй доводилося поодинці і ночами, щоб однокурсники-юнаки не мучили її своїми насмішками і критичними зауваженнями. Щоб оплачувати навчання, Марія почала працювати в університетській клініці, де вперше побачила дітей з різними порушеннями розвитку. Вони були надані самі собі, ніщо не спонукало їх до активної корисної дії. Спостерігаючи за цими нещасними дітьми, Монтессорі прийшла до думки, яка стала відправним пунктом у її педагогічній системі: для дітей потрібна спеціальна розвиваюча середовище, в якому будуть сконцентровані знання про світ, представлені через еталони основних досягнень людської думки, а дитина повинна усвідомити шлях людини в соціумі ще в дошкільному віці.

На захисті дипломного проекту їй потрібно було прочитати лекцію. Її батько потрапив у цей день в університет випадково. Побачивши, як його дочка після лекції нагороджують оваціями, і усвідомивши ступінь визнання викладачів і публіки, Алессандро Монтессорі все пробачив свавільної Марії, і вони, нарешті, помирилися. Завзятість Монтессорі знову дало заслужені плоди – вона стала першою жінкою-лікарем в Італії. Марія отримала місце асистента в клініці Сан-Ажіованні, в невропатологічних відділенні для недоумкуватих дітей, і попутно зайнялася приватною лікарською практикою. Вона домоглася успіху в лікуванні, не тільки здійснюючи догляд і надаючи медичну допомогу, а й заохочуючи фізичний та інтелектуальний розвиток дітей. Вона була прекрасним лектором, її статті стали друкувати в європейських журналах.

У 1897-1898 роках Монтессорі відвідує лекції з педагогіки і вивчає всі основні роботи по теорії сприйняття та освіти. Під час роботи з розумово відсталими дітьми Марія Монтессорі знаходить книги двох французів – Жана-Поля Гаспара ІТАР та Едуарда Сегена. Вона сама переводить їх роботи, переписуючи 600 сторінок вручну в товсті зошити. «Я читала повільно і уважно, намагаючись проникнути в самий дух автора» – так потім згадувала вона про цю роботу. Ці праці надихнули її. Саме від Сегена Марія дізнається про те, що якщо проводити заняття за особливою методикою, то «зі ста ідіотів двадцять п’ять стають, по суті, нормальними людьми».

Разом зі своїм супутником життя, доктором Джузеппе Монтессано, в цей час вона працювала в психіатричній клініці Рима. У 1898 році у них народився син – Маріо. Мати Джузеппе не дала згоди на шлюб, тому дитина вважався незаконнонародженим. У католицькій Італії така ситуація могла стати катастрофою для Марії та її кар’єри, та й для самої дитини. Тому до 10 років дитина виховувалася в селі. Тільки потім мати змогла забрати його до себе. З тих пір він жив з мамою і став продовжувачем справи всього її життя, зігравши потім значну роль у поширенні ідей Марії Монтессорі по всьому світу.

Не маючи можливості проводити час з власним сином, жінка повністю присвятила себе чужим дітям. І це принесло свої плоди. Вихованці Монтессорі були підготовлені до іспитів і здавали їх разом з учнями початкової школи муніципальної ради в Римі. У результаті «дурні» показали кращі результати, обійшовши нормальних дітей! Це було громом серед ясного неба. Результати багаторазово перевірялися і перевірялися, однак спростувати їх було не можна. «Справжнім дивом» назвав цю подію англійський посланник в доповіді британському міністерству закордонних справ. Усвідомивши можливості методики, італійський уряд створило Ортофреніческій інститут з підготовки вчителів для розумово відсталих дітей. У 1898 році Монтессорі очолила його і керувала ним кілька років, залишивши тільки для того, щоб удосконалюватися далі. Вона припиняє роботу з аномальними дітьми і присвячує свою діяльність звичайним дітям, які частенько знаходилися в школах в положенні набагато гіршому, ніж її вихованці, що страждали відхиленнями у розвитку.

У 1901 році Марія Монтессорі вступає на філософський факультет Римського університету. Ще вона займається експериментальної психологією та педагогічної антропологією. Стає завідуючої кафедрою антропології, пише книгу «Психологічна антропологія», читає лекції на тему: «Істинне навчання – допомогти, а не засуджувати. Істинне навчання дає дитині енергію, а не обезструмлює його ». Монтессорі хотіла будувати свою методику на спостереженнях за дитиною в природних умовах і розумінні його таким, яким він є, а не тим, якою має бути формується особистість в очах дорослих. З цією метою Марія відвідує безліч початкових шкіл, уважно придивляючись до методів навчання, і все частіше відчуває почуття гіркоти і розчарування. Як можна спостерігати дитину, якщо він, як автомат, виконує лише те, що наказується викладачем! Діти не мають можливості проявляти себе, тому абсолютно неможливо пізнати справжню природу їх успішного навчання. Так поступово, у Монтессорі формується її перше педагогічне кредо: гуманна педагогіка можлива тільки тоді, коли дитині надається свобода дій, а стримують його лише в особливих випадках. Звідси вона робить закономірний висновок: якщо не можна вивчати учня, пов’язаного по руках і ногах шкільною дисципліною, то як же його можна утворювати і виховувати! Замість того щоб сприяти фізичному розвитку дитини, школа затримує його і майже не дає проявлятися вільній ініціативі. Марія приходить до висновку, за її висловом, «глибокому, як натхнення», що методи, які застосовувалися нею настільки ефективно для навчання аномальних вихованців, можуть бути продуктивно використані і для розвитку нормальних дітей. З тих пір і до кінця життя – 45 років! – Монтессорі займалася проблемами виховання і освіти здорових дітей.

6 січня 1907, за підтримки італійського мільйонера Едуардо Таламо, Марія відкриває перший «Будинок дитини» – школу для нормальних, хоча і педагогічно запущених дітей. На цій своєрідній «експериментальному майданчику» в Сан-Лоренцо педагог-гуманіст розробила спеціальну середу, навколишнє дитини, стимулюючу його природний розвиток. Діти в «Будинку дитини» перебували з 9.00 до 16.00 і поєднували вільні ігри з молитвами, а різноманітну пізнавальну діяльність – зі співом. Тут все було пристосоване до того, щоб привчити дитину до самостійності і сприяти його різнобічного вдосконалення.

Робота в «Будинку дитини» була побудована за принципами Монтессорі. Вона обладнала його так, щоб у ньому було затишно і зручно дітям різного віку. Був виготовлений перший комплект сенсорного, математичного і мовного матеріалу. Жінка спостерігала, як діти із задоволенням і великою концентрацією займаються. «Вибір підказується інстинктом, який природа дає кожному в поводирі його психічного зростання; керована інстинктом діяльність розвивається з більшою енергією і максимальним ентузіазмом, завдяки чому діти без всякого стомлення виконують такі роботи, яких жодної вчительці і не снилося від них вимагати ».

Монтессорі рішуче змінила вигляд приміщень, в яких займалися діти. Вона жартувала, що знайшла до вже наявних двомстам шістдесяти проектам шкільних парт двісті шістдесят перша – всі їх викинути. У «Будинку дитини» були встановлені легкі переносні столики, маленькі стільці і крісла – навіть трирічна дитина міг їх легко переставляти у відповідності зі своїми потребами. Тоді ж з’явилися і маленькі килимки, які діти розстеляли на підлозі і, лежачи або сидячи на них, займалися з дидактичним матеріалом.

Важливою новацією Марії Монтессорі стало руйнування традиційної класно-урочної системи і створення оригінального навчального процесу для дітей від 3 до 12 років, побудованого на визнанні за кожним учнем права на значну автономію і самостійність, на свій темп роботи і специфічні способи оволодіння знаннями. Не випадково девізом школи Монтессорі є слова: «Допоможи мені зробити це самому». Це досягалося за рахунок реалізації в Монтессорі-школах дуже широкої освітньої програми, яка не є програмою у звичному нам розумінні цього слова. Швидше це визначення стратегії і тактики діяльності дітей.

Монтессорі-клас охоплює ряд зон:

  1. • зону практичного життя – вона має особливе значення для маленьких дітей (2,5-3,5 років). Тут розташовані матеріали, за допомогою яких дитина вчиться стежити за собою і своїми речами. Використовуючи рамки з застібками (гудзики, кнопки, блискавки, пряжки, шпильки, шнурки, банти і гачки), дитина вчиться самостійно одягатися;пересипати і переливати (рис, воду); мити стіл і навіть полірувати срібло;
  2. • зону сенсорного розвитку – вона дає дитині можливість використовувати свої почуття при вивченні навколишнього світу. Тут дитина може навчитися розрізняти висоту, довжину, вагу, колір, шум, запах, форму різних предметів, познайомитися з властивостями тканин;
  3. • зони наукові – мовну, математичну, географічну, природничо-наукову – забезпечують матеріалами, основною метою яких є розумовий розвиток дитини.

Багато Монтессорі-школи доповнюють середу, навколишнє дитини, такими зонами, як музична, зона мистецтва і танців, роботи по дереву, іноземної мови, що сприяють подальшому збагаченню загального розвитку дитини. Рухові вправи розвивають дитину фізично і допомагають йому відчути своє тіло і усвідомити свої можливості.

Завдяки всьому цьому, а також тонкому психологічному підходу, обліку індивідуальних особливостей і можливостей кожної дитини, опорі на природні особливості людського сприйняття «монтессоріанскіе діти» раніше (до 5 років) і краще за своїх однолітків опановують листом і рахунком, у них формується схильність до навчання, розвивається воля.
Розуміння законів природного розвитку дитини, унікальна автодідактіческіе середу, любов і повагу до дітей, подача матеріалів (презентації), різновікових групах – все це принесло очевидні результати. У «Будинок дитини» стали приїжджати гості з усього світу, у Монтессорі з’явилися послідовники і учні.

ПОДІЛИТИСЯ:
Comments (1):
  • Анна on 11.12.2016
    біографію відомого педагога Марії Монтессорі можна прочитати у №13 журналу "Експеримент". завітайте на сайт! http://experyment.com.ua/
Дивіться також:
Апостольські брати