Майбутнє демократії Росії

При всій гостроті політичної боротьби в 1917 р серед всіх більш-менш видних її учасників практично не було таких, хто не виступав би за демократичні ідеали. Навіть що дав наприкінці серпня на столицю війська головнокомандувач генерал Л. Г. Корнілов зовсім не був їхнім ворогом. Навпаки, «син козака-селянина» обіцяв зробити все можливе, щоб довести країну до Установчих зборів, яке і визначить «уклад нової державної життя». У його діях була своя логіка: треба навести порядок, закінчити війну, а потім вже спокійно вирішувати внутрішні проблеми. Замах генерала на «революційне Уряд» зустріло рішучу відсіч з боку дружно виступили соціалістів. Похід Корнілова на столицю завершився провалом.

Придушення «корніловщини» – чи не єдиний в 1917 р приклад спільних дій есерів, меншовиків і більшовиків. Відразу після переможного лютого в низових організаціях соціал-демократів робилися спроби об’єднатися, а деякі з них навіть і не розколювалися на більшовиків і меншовиків. Але боротьба керівників двох частин РСДРП (фактично двохсамостійних партій) зробила об’єднання нездійсненним. Більше того, протиріччя в рядах соціалістів загострювалися. Частина меншовиків та есерів все наполегливіше вимагала відмови від «прогнилої» політики коаліції. В результаті з есерівської організації вийшла партія лівих есерів (ПЛСР), в рядах меншовиків все голосніше заявляла про себе група «інтернаціоналістів», які виступали не тільки проти коаліції, але і проти війни.
Але головний рубіж в суперечках соціалістів, які стали, безумовно, провідною політичною силою країни (це підтвердили вибори до Установчих зборів), знаходився на лінії, що розділяла їх уявлення про характер революції і майбутньому політичному ладі Росії. Всі вони – більшовики, меншовики, есери – були революціонерами, мріяли про соціалізм. Але при цьому суть епохи оцінювали по-різному.

3 квітня 1917 після багаторічної еміграції повернувся до Росії В. І. Ленін. На мітингу, організованому більшовиками і Петроградською радою, він закликав робітників і солдатів до скоєння соціалістичної революції. У своїх «Квітневих тезах» Ленін говорив про можливість передачі влади в руки пролетаріату і найбідніших верств селянства. Надії на перемогу соціалізму більшовики пов’язували з поширенням революції у всесвітньому масштабі. Західний пролетаріат, на їхню думку, надав би допомогу відсталої Росії у створенні передової економіки. Адже усуспільнення виробництва на соціалістичних засадах, як вважали марксисти, було можливе лише за наявності високорозвиненої промисловості і численного робітничого класу. Перемогу нового ладу в Росії повинна була забезпечити диктатура пролетаріату у формі Рад – вона означатиме справжню демократію для трудящих і дасть можливість провести економічні перетворення. Ленін підкреслював: “Не парламентська республіка, – повернення до неї від Рад робітничих депутатів було б кроком назад, – а республіка Рад робітничих, батрацьких і селянських депутатів по всій країні, знизу доверху».
Меншовики стверджували, що рівень розвитку російського капіталізму ще не дозволяє говорити про зрілість передумов для переходу до соціалізму. Значить, влада збереже буржуазія, а пролетаріатові потрібно боротися за демократичний лад (вони, як і більшовики, посилалися на Маркса, але в іншій його трактуванні). Приблизно так само мислили і есери. Тому помірні соціалісти, хоча й стояли біля колиски Рад і активно в них працювали, виступали проти передачі їм державної влади. Адже це означало б демократію не для всіх, а для частини народу – а це не є демократія. Від такої влади один крок до кривавої диктатури. Поради бачилися меншовиків та есерів будівельними лісами, потреба в яких відпаде, коли буде побудовано будівлю парламентської демократії.

Посилання на основну публікацію