Лютий 1917 – початок революції

1917 почався такий вільний страйків, який Росія не знала з 1905 р Але ніхто не припускав, що революція – справа найближчих днів. Микола II, який перебував у Царському Селі після вбивства Распутіна, 22 лютого виїхав у Ставку верховного головнокомандування в м Могильов. В ході мітингів 23 лютого (8 березня за новим стилем) маси робітників стихійно вийшли на вулиці Петрограда. Це стало початком другої російської революції.

24 лютого рух прийняв характер загальнополітичної демонстрації проти царизму. До робітників приєдналися студенти, службовці, інтелігенція. Страйк став загальним. 26 лютого влада намагалася покінчити із заворушеннями силою: арештами революційних діячів, озброєним розгоном і придушенням демонстрацій. Вранці 27 лютого повстала навчальна команда Волинського полку. До кінця дня на бік революції перейшло близько 60 тис. Солдатів.

27 лютого з ініціативи меншовиків виник Петроградський Рада робітничих і солдатських депутатів (голова – Н.С. Чхеїдзе, заступники – А.Ф. Керенський і М.І. Скобелєв). Був прийнятий наказ №1, який означав рішучу демократизацію армії і одночасно створював загрозу її боєздатності. У березні в країні діяло близько 600 Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Неприйняття царизму, популярність Керенського, Чхеїдзе сприяли швидкому зростанню впливу есерів і меншовиків. Успіху есерів, особливо серед солдатів, допомагала їх аграрна програма.

Переконавшись у неможливості придушити революцію силою, цар 2 березня 1917 зрікся престолу на користь брата Михайла. У свою чергу, Михайло після наради з політичними діячами заявив, що він прийме влада лише за рішенням Установчих зборів. Меньшевистско-есерівські лідери Петро-ради були переконані у неможливості переходу Росії до соціалізму, пояснюючи це низьким рівнем розвитку країни. Тому вони виступали за передачу влади буржуазії, відводячи собі роль конструктивної опозиції, що відстоює інтереси трудящих. Після переговорів керівників Ради і Тимчасового комітету Державної думи, який виник 27 лютого, в ніч на 2 березня було сформовано Тимчасовий уряд на чолі з головою Спілки земств і міст князем Г.Є. Львовим. Провідною силою уряду були кадети (П.Н. Мілюков – міністр закордонних справ) і октябристи (А.І. Гучков – військовий і морський міністр). Від революційної демократії міністром юстиції став А.Ф. Керенський, зберігав пост заступника голови Петроради.

В умовах двовладдя – Тимчасового уряду і Рад – політичні кризи ставали неминучими. Глибинними причинами революції з’явилися незавершеність політичних і економічних реформ, невирішеність аграрного і національного питань, глибоке соціальне розшарування, зростання маргінальних груп населення (більше 4 млн біженців із західних губерній) в умовах тривалої світової війни.

Лютого 1917 завершував тривалий період історичного розвитку Росії і одночасно ставив країну перед вибором подальшого шляху розвитку.

Посилання на основну публікацію