Люксембурзька династія в Німеччині

В епоху авіньйонського полону пап, великого розколу і соборів першої половини XV в. германська корона перебувала у володінні Люксембурзькій династії (з невеликою перервою, зайнятим царюванням Людовика Баварського). Родоначальником цієї династії був граф Люксембурзький, обраний в 1308 під ім’ям Генріха VII. Хоча свого короткий царювання (1308-1313) він і встиг зробити похід до Італії для прийняття ломбардской та імператорської корон, але головною його справою було придбання для свого будинку Чехії, чого він досяг, одруживши свого сина Іоанна на спадкоємиці чеського престолу і отримавши на то згода чеського сейму [1]. Після смерті Генріха VII князі обійшли його сина і вибрали в королі герцога баварського Людовика, який вступив у суперечку з татом і теж зробив римський похід, в Німеччині ж тільки збільшували володіння свого будинку. Після нього знову царювали в Німеччині люксембурзькі імператори, колишні в той же час і чеськими королями (Карл IV, Венцель і Сигізмунд, з коротким проміжком 1400-1410 рр.). Ці государі більше дбали про свою Чехії, ніж про імперію, і, наприклад, Карл IV (1347-1378) у німців прямо уславився «батьком Богемії і вітчимом Німеччини», а Венцель (або Венцеслав, 1378-1400) був навіть позбавлений влади князями за недбальство до підтримання порядку в Німеччині. (Але в Чехії після втрати німецької корони він все-таки залишився королем).

Посилання на основну публікацію