Літопис культурних втрат

Робота створеної за рішенням керівництва країни в листопаді 1942 р Надзвичайної державної комісії з встановлення і розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників поклала початок складанню списків втрат вітчизняної культури. Видання, присвячене цим втратам, вийшло в 1948 р, однак і наведений у ньому список не можна вважати скільки-небудь повним.

Втрати були незліченні й багато в чому непоправні. На території СРСР було знищено близько 3 тис. Пам’яток архітектури, розграбовані або серйозно постраждали 427 музеїв (на території РРФСР 173 музею), 4 тис. Бібліотек (загинуло 115 млн видань), архіви 19 областей.

Те, що не можна було вивезти, загарбники знищували. Подібна практика виходила з установки німецького керівництва про придушення і знищенні самосвідомості слов’янських народів. На руїни були перетворені палацові ансамблі Петергофа, Павловська, Гатчини, Оранієнбаума під Ленінградом. У Царському Селі німці свідомо зруйнували Катерининський палац та його фонтани, розгромили парковий ансамбль.

Особливо запекло знищувалися і поплямовані музеї, які зберігали культурну пам’ять Росії. Німецькі фашисти розграбували музей села Михайлівське і осквернили могилу А.С. Пушкіна в Святогірському монастирі, розгромили музей Л.Н. Толстого в Ясній Поляні і підірвали могилу письменника. При відступі вони підпалили будинок Толстого, але підоспілі червоноармійцям вдалося загасити пожежу. Постраждали музей А.П. Чехова в Таганрозі, будинок П.І. Чайковського в Клину, музей А.С. Пушкіна в Одесі та багато інших. Був розібраний і підготовлений до відправки в Німеччину пам’ятник «Тисячоліття Росії» в Новгороді, але що увірвалися в місто частини Червоної Армії зірвали ці плани.

За неповними даними Надзвичайної державної комісії, були повністю знищені, розграбовані або осквернені 1670 православних церков, 69 каплиць, 237 костьолів, 532 синагоги, 4 мечеті і 254 інших молитовних будівлі. Чимало молитовних будівель було переобладнано окупантами під казарми, стайні, в’язниці, гаражі. Так, наприклад, до цих пір повністю не відновлений підірваний загарбниками Воскресенський собор Новоіерусалімского монастиря під Москвою.

Напередодні Нового року в 1944 р за радянським радіо прозвучав новий Державний гімн СРСР (музика А.В. Александрова, слова С.В. Михалкова і Г.А. Ель-Регистана). Він замінив колишній революційний гімн «Інтернаціонал». Сам факт появи гімну, його текст і музичний лад відобразили нові напрямки в політико-ідеологічній роботі. Ці напрямки позначилися ще в передвоєнні роки і утвердилися в ході Великої Вітчизняної війни – патріотизм, об’єднання народів багатонаціональної держави навколо російського народу під керівництвом І.В. Сталіна, впевненість у непереможності армії, в прийдешній перемозі і славне майбутнє.

Підведемо підсумки
Під час Великої Вітчизняної війни яскраво проявилася вироблена тисячолітнім досвідом Росії здатність народу переносити найжорстокіші позбавлення і перевантаження.

Почуття особистої причетності і відповідальності за долю Батьківщини проявилося в масовий героїзм радянських солдатів на фронті і трудові подвиги трудівників тилу.

Вороже вторгнення викликало у народу вибух релігійних почуттів. Влада змушена була з цим рахуватися, повністю припинивши атеїстичну пропаганду і встановивши контакти з керівництвом церкви, яка зайняла з перших днів війни патріотичну позицію.

Величезний внесок у формування високої моральної атмосфери всенародного прагнення до Перемоги внесли діячі радянської культури і мистецтва. Вже з перших днів війни з’явилися твори високої героїко-патріотичної тональності, що стали художніми символами всенародного опору загарбникам.

Посилання на основну публікацію