Ліквідація колоніальної залежності

Після закінчення Другої світової війни в житті народів Азії та Африки почався новий етап. У країнах, все ще перебували в колоніальній залежності, піднялася потужна хвиля визвольного руху.
Події Другої світової війни сприяли ослаблення політичного панування європейських держав у їхніх колоніях. Нідерландські, англійські і французькі володіння в Південно-Східній Азії були захоплені Японією, яка прагнула послабити вплив колишніх господарів на цих територіях. Та й самі держави-метрополії, окуповані в роки війни Німеччиною (Нідерланди, Бельгія) або зайняті військовим протистоянням з агресором (Великобританія), вже не могли серйозно впливати на обстановку в колоніях. Винятком була, мабуть, тільки Франція, колоніальні володіння якої стали базою для сил руху «Вільна Франція», яке очолював Ш. де Голль. Після звільнення від японців народи Індокитаю, Бірми, Індонезії та інших країн чинили опір поверненню колишніх європейських господарів.
У післявоєнному світі процес деколонізації наростав з року в рік. У 1946-1950 рр. в Азії та Африці виникло 13 незалежних держав, в 1951-1960 рр. з’явилося 27, а в 1961-1970 рр. – Ще 27 держав. Незалежність отримали і невеликі острівні володіння, розташовані в Карибському басейні і в Океанії. Всі ці країни (їх часто називають розвиваються) істотно відрізнялися один від одного за рівнем політичного та економічного розвитку, етнічним складом населення, релігії та культурі. Проте всі вони були змушені вирішувати подібні проблеми – долати економічну і культурну відсталість, дозволяти внутрішньополітичні конфлікти, пов’язані з колоніальним минулим.
Прагнучи об’єднати свої зусилля, держави «третього світу» заснували кілька міжнародних регіональних спільнот: Організацію африканської єдності, Лігу арабських країн та інші. У період «холодної війни» лідери низки країн, що розвиваються, а також Югославії створили Рух неприєднання. В умовах протистояння між СРСР і США його члени заявляли про свою неучасть у військових блоках, при цьому вони намагалися грати активну роль у міжнародній політиці, прагнучи запобігати небезпечні для світу конфлікти.

Посилання на основну публікацію