Лібералізм

Лібералізм – ідеологічна та суспільно-політична течія, що об’єднує прихильників парламентського ладу, демократичних свобод і свободи підприємництва.

Лібералізм як особливе ідейно-політична течія виник в Росії в середині XIX ст. У пореформений період його представляли ліберально налаштована творча інтелігенція, земські діячі.

Російський лібералізм мав свої особливості. На думку багатьох, в країні ще не було необхідних передумов для переходу від абсолютизму до конституції. Тому ліберали пов’язували свої головні надії з ліберальним самодержавством. Вони вважали за необхідне, щоб сильна державна влада в особі монарха прийняла ліберальну програму і послідовно проводила її в життя.

Наприкінці 1850-х рр. знамениті професора К.Д. Кавелін, Б.Н. Чичерін, С.М. Соловйов, М.М. Стасюлевич, Н.Х. Буше, відомі своїм лібералізмом, були запрошені до двору для виховання спадкоємця престолу старшого сина Олександра II Миколи Олександровича.

У ліберальному русі 60-70-х рр. помітну роль грали слов’янофіли. В.А. Черкаський, А.І. Кошелев, Ю.Ф. Сачарін брали активну участь у підготовці та проведенні селянської та інших Великих реформ. У пореформену епоху подальший розвиток отримала слов’янофільська ідея скликання всесословного Земського собору як виразника «громадської думки». Земський собор, не обмежуючи самодержавної влади царя, повинен був стати інструментом «єднання царя з народом» і гарантом від революційних потрясінь. Слов’янофіли не заперечували бажаність введення конституції в Росії, але вказували, що в даний момент країна до неї ще не готова. Важливим джерелом лібералізму стало земське ліберально-опозиційний рух. Земства сприймалися лібералами як початок представницького правління, тому вони прагнули до розширення прав і функцій місцевих органів самоврядування. Земське рух пожвавився на рубежі 70-80-х рр. На своїх нелегальних зборах земці виробляли вимоги, які в вірнопідданської формі викладалися у вигляді «адрес», «записок» і петицій царю. У них містилися прохання дозволити проведення земських з’їздів з питань «місцевих користей і потреб», заяви про необхідність скликання «Всеросійського земського зібрання» або створення центрального Земського союзу, висувалися вимоги поповнити Державну раду виборними від земцев.

Після російсько-турецької війни 1877-1878 рр. ліберали заговорили про конституцію. Багатьом здавалося абсурдом, що в молодому болгарському державі, за свободу якого проливали кров російські воїни, Росія заснувала конституційний лад, а російському народу-визволителю відмовляли в свободах.

Події 1 березня 1881 викликали нову адресну кампанію ліберальних земців. В їх зверненнях до .Олександр III виражалася повна лояльність уряду. Тепер земці зосередили свої зусилля на захисті судової системи, органів самоврядування, університетської автономії.

Посилання на основну публікацію