Латиноамериканські країни в 20 столітті

У 1980-ті – на початку 1990-х рр. у розвитку більшості латиноамериканських країн почався новий етап. У багатьох з них диктатури поступилися місцем демократичної, конституційно обраної влади.

Диктаторський режим в Аргентині, після поразки у війні з Англією через Фолклендських островів, змушений був в 1983 р передати владу цивільному уряду. У 1985 р закінчилися періоди авторитарного правління в Бразилії та Уругваї. У 1989 р після 35 років військової диктатури генерала Ал’фредо Стресснера на шлях демократії вступив Парагвай. Після проведених у Чилі вільних виборів пішов в 1990 р у відставку генерал А. Піночет.

Час з середини 1980-х по середину 1990-х рр. вважається «втраченим десятиліттям» для вирішення проблем модернізації. Демократичні режими посилено розвивали соціальну сферу, що призвело до падіння темпів економічного зростання. У той же час завдяки підвищенню рівня життя населення на Південно-Американському континенті збільшилася ємність внутрішніх ринків. Це створило передумови для більш стабільного розвитку.

Різке зростання боргів спостерігався в останнє десятиліття XX ст. лише у тих країн, які встановили особливо тісні взаємини із США: у Мексики та Аргентини, курс валюти якої був жорстко прив’язаний до долара. У 2001 р в Аргентині вибухнув найгостріший соціально-економічна і політична криза. Катастрофічне зростання зовнішньої заборгованості змусив владу оголошувати дефолт, заморозити рахунки громадян у банках. Це розорило середній клас, викликало масові заворушення.

На початку XXI ст. в багатьох країнах Південної Америки посилився вплив лівих сил. У 1998 р президентом Венесуели був обраний Уго Чавес, який вважав себе учнем Ф. Кастро і прихильником соціалістичних перетворень. У власність держави перейшли контрольні пакети акцій провідних ТНК, почалося проведення масштабних соціальних реформ. У Бразилії в 2002 і 2006 рр. перемогу на президентських виборах здобув виходець з бідної робочої сім’ї Лулу де Сильва, який виступає за соціально орієнтовану ринкову економіку та інтеграцію латиноамериканських країн без участі США. У 2005 р в Болівії президентом вперше став індіанець за походженням Ево Моралес, лідер руху «Вперед до соціалізму».

Посилання на основну публікацію