Культура Західної Європи в епоху Відродження

Кінець XV початок XVI століття, ознаменувалися масштабним переворотом у політичній, економічній та культурного життя країн Західної Європи. Суспільство немов відразу звільнилося від середньовічних устоїв, які пов’язували його життя протягом багатьох століть.

Зміни в економіці та підвалинах суспільства
Економіка європейських країн переживала розквіт: зароджувалося перший мануфактурне виробництво, відкривалися нові морські торгові шляхи з країнами Середземноморського регіону, відбувався швидкий ріст міст, в минуле пішли феодальні відносини, що дало можливість селянам займатися ремісництвом або вільно трудиться на своїх земельних наділах.

Могутній інструмент середньовічного управління суспільством понтифікат, переживав глибоку кризу. Незважаючи на те, що капіталістичні відносини були нерозвинені, соціум вже чітко розумів, що шляху назад немає.

Остаточний кінець феодального ладу поклали селянські повстання в Німеччині та Нідерландах. Епоха Відродження не має певних історичних рамок. Першим осередком нового світогляду стала італійська Флоренція. За лічені десятиліття ідеї Відродження були прийняті товариствами всіх європейських держав.

Культура епохи Відродження – контраст Середньовіччю
Значні оновлення торкнулися також культурного життя суспільства. Епоха Відродження це період розквіту точних і природничих наук, гуманістичних традицій в літературі і мистецтві.

Комплекс нікчемності людини, вміло нав’язаний середньовічною церквою, канув у Лету. Літератори звеличували людини особистість, людину-творця, який подібний богу у своїх можливостях творити і мислити.

Сам термін «відродження» стосувався в першу чергу культурного життя. Європейці захоплювалися розвитком мистецтва в період античності і вважали, що пройшовши через варварство і неуцтво Середньовіччя, їм вдасться відновити багату культурну спадщину своїх предків.

Мистецтво епохи Відродження являє собою разючий контраст культурі Середньовіччя. Презирство і аскетизм до земного життя витіснили ідеї усвідомлення досконалості навколишнього світу. Діячі культури ідеалізували людини, як володаря вищого розуму, який неодмінно веде до істини.

Твори мистецтва наповнені небаченої доти естетичної насиченістю. Якщо в епоху Середньовіччя приділялася особлива увага будівництву величезних похмурих соборів, які підкреслювали мізерність людини як особистості перед обличчям бога, то в період Відродження архітектурні форми сприймалися в першу чергу як досягнення самої людини, її здатності створювати прекрасне.

У цей період спостерігався значний підйом науки. Наукові діячі вже не боялися священного вогню інквізиції і робили сміливі відкриття, які потрясали світ. Вчені зверталися до праць античних авторів, таким чином, сприяючи відновленню таких наук як історія, риторика, етика, філологія.

Епоха Відродження подарувала світові найбільші твори мистецтва, які залишаються безцінними і в наш час. Зміни, які пережило суспільство того періоду, стали насамперед базою для зародження наступного історичної епохи Нового часу. А гуманістичні традиції, закладені в людську свідомість, посприяли становленню перших цивільних сучасних суспільств.

Посилання на основну публікацію